Днями міністр закордонних справ Петро Порошенко сказав вінничанам: «Із губернатором вам пощастило. Раніше іноземні інвестори десятою дорогою обходили Вінниччину. А тепер, коли цікавляться, куди в Україні можна прийти з новими великими проектами, я відповідаю: «Звичайно, на Вінниччину. Там і підтримають, і успіх забезпечений». І мені не соромно це казати, бо губернатор – людина європейського складу, і команду відповідну зміг створити, і умови для розвитку».
Ми розмовляємо з Олександром Домбровським саме у день його губернаторського ювілею. Але не стільки про підсумки та здобутки, скільки про таке непевне сьогодення та ще більш загадкове майбутнє.
– Олександре Георгійовичу, криза ще показує зуби. В державі ось-ось буде новий Президент… Але на Вас подивишся – спокій та рівновага – нібито нічого і не трапилося… – Просто, коли кількість проблем переходить певну межу, в людини відбувається максимальна концентрація організму. І стає цікаво: а що ж я можу? Є кілька варіантів.
Залягти на дно і чекати, інакше – пересиджувати. Це стовідсотково не для мене і, взагалі, вважаю, не для тої людини, яка може бути керівником. Можна кидатися кудись як хлопчисько-відчайдух. Може, це інколи й виглядає романтично і красиво, але користі від цього зазвичай не буває, до того ж керівник завжди відповідає не тільки за себе. Можна йти на ризик, перед тим, добре прорахувавши свої кроки.
Знаєте, як у шахах… Працювати на результат можна тільки увімкнувши розум. Розумію, що завдань – сила силенна, а ресурсів часом бракує. Але працювати треба. Я не звик плакатися, я звик працювати.
– Вінницьку область називають стабільною і самодостатньою, хоча між двома цими поняттями не можна ставити знак рівняння. Як не крути, бюджет області залежить від державного (який ще не прийнятий). Однак існує чимало проектів, які Вінниччина запроваджує не завдяки, а скоріше всупереч… Тобто елемент самодостатності дійсно існує… – Без сумніву, існує.
Йдеться передусім про структуру економіки області і здатність її реагувати на кризові виклики – і з точки зору рівня виробництва, і з точки зору наповнення обласного бюджету та виконання соціальних зобов’язань перед різними категоріями населення. Принаймні, ми з гордістю можемо сказати, що, незважаючи на дуже складні 2009 рік і початок 2010-го, вінницька команда змогла і перевиконати бюджет, і виконати всі соціальні зобов’язан - ня, можливо, на відміну від більшості регіонів України.
Наша область має один із найнижчих рівнів падіння промислового виробництва. У нас сьогодні є всі підстави мати ще один рекордний урожай втретє поспіль з часів Радянського Союзу у Вінницькій області. Близько 600 тисяч гектарів засіяно зерновими культурами. Тобто, в 2010 рік ми входимо з виправданим оптимізмом, завдання – зберегти таку ситуацію і надалі.
– Перед першим туром президентських виборів Ви відверто підтримали діючого Президента. Віктор Ющенко вибори програв.
Тепер Україна має обирати між Тимошенко і Януковичем. До якого вибору схиляєтеся Ви?
– Я не схиляюсь. І ніколи не схилюсь. Вісім років тому я вже вибрав шлях: спочатку міста, а потім області – шлях до європейської інтеграції.
Цей вибір для мене залишається принциповим і сьогодні. Україна має жити за європейськими стандартами.
– Політичні сили регіону вже готуються до місцевих виборів. Приміром, уже говорять про формування майбутнього Блоку Гройсмана в міській раді. Чи буде створено Блок Домбровського на обласному рівні?
А якщо буде, то за якими принципами – тобто за кого чи проти кого будете дружити?
– Я переконаний, дружити будемо з усіма, хто вболіває за інтереси Вінницької області, а не конкретних політичних партій. Вінниччина була, є і залишиться для мене домінантою. Я думаю, зарано поки що говорити про конкретну конфігурацію. Але рішення вже є. Колегіальне. На вибори ми підемо єдиною потужною командою. Разом із головою обласної ради Григорієм Заболотним, головою міської ради Володимиром Гройсманом і іншими активними та професійними людьми, які дійсно є патріотами Вінниччини.
– Зміна Президента, ймовірно, потягне за собою і зміни персоналій у владі на місцях. Як це може вплинути на розвиток нашої області? Чи не припиняться розпочаті проекти?
– Вірю, що ні. Переконаний, що принаймні для Вінницької обласної ради, Вінницької міської ради та більшості органів місцевого самоврядування девіз – «мінімум політики, максимум економіки» – залишиться основним. Економічні процеси розвитку області не можна зупинити.
Можна загальмувати, наприклад, як це сталося під впливом світової економічної кризи. Але рух вперед зупинити не можна. Наше спільне завдання завтра, щоби Вінниччина прискореними темпами рухалася вперед. Щоб звичайні люди – вчителі, лікарі, працівники сільського господарства – відчували матеріально покращення свого життя, не дивлячись на політичні та економічні проблеми, які має держава. Вкотре повторю, я не боюся втратити губернаторське крісло, я за нього ніколи не тримався. Посада для мене була тільки інструментом ефективної роботи на благо Вінницької області. Зізнаюсь, приємно буває, коли від авторитетних людей, яких є за що поважати, чуєш: «Багатьом регіонам України варто рівнятися на Вінницьку область». Але найвища оцінка – коли задоволені вінничани. Не буду головою облдержадміністрації – все одно працюватиму на Вінниччині і для Вінниччини – роботи вистачить! Впевнений, при будь-якому Президенті та уряді необхідно мати силу, яка відстоюватиме інтереси нашої громади.
– А тепер питання не стільки проблемне, скільки людське. Дивує Ваша працездатність та мобільність.
Як Ви плануєте свій робочий час? Як Ваша родина мириться з Вашим навантаженням та браком уваги?
– Дружина звикла і змирилася. Діти виросли, у них свої родини. Щоправда, дочка каже, що її найзаповітніше бажання, щоб батько змінив роботу на більш спокійну. Не дивлячись на брак часу, намагаюсь максимально приділяти увагу дружині, дітям, друзям – не стільки кількістю часу спілкування, скільки якістю, створюючи невеличкі сюрпризи, які можуть певною мірою компенсувати час, який забираю в родини.
Щодо планування часу, то я – заручник режиму роботи. Ресурс часу завжди має бути таким, щоб будь-яка ситуація була керованою.
– Олександре Георгійовичу, чому саме цього року на Водохреще Ви скупалися у крижаній воді?
– Приїхав друг з Москви, який це робить щороку. До того ж син пропонував це зробити вже кілька років. Я просто не мав права відмовити. Так вийшло, що за один день я скупався навіть тричі.
– Останні роки українські політики взимку пірнають у річку досить демонстративно – журналісти, кіно- і фотокамери… Чому Ви не зробили це публічно?
– Купання на Водохреще – це не процедура звичайного моржування, це певне таїнство. У ці моменти духовно поєднуються вода, небо і людська душа… Початок процесу потребує окремої молитви, вихід із води – теж. Це не можна робити під камери, тільки серед близьких друзів, які можуть підтримати цю духовну ауру… Ірина СІНГАЄВСЬКА.
На знімку: Олександр Домбровський вісім років у владі, п’ять із них – голова Вінницької обласної державної адміністрації.
вранці -2…-4° 
