Покликання - боротися за життя

Науки анестезіологія (про знеболення) і реаніматологія (про критичні стани) досить молоді, з’явилися 50-60 років тому, розвивались у тісному зв’язку, мають багато спільного, тому були об’єднані в одну спеціальність: «анестезіологія». Розвиток медицини і хірургії створив передумови виникнення і розвитку цієї спеціальності, а анестезіологія, в свою чергу, надала величезні можливості в безболісному проведенні найскладніших операцій. Створення відділень реанімації (тепер – анестезіології та інтенсивної терапії), де можна забезпечити протезування функцій уражених органів та систем, дозволило боротися за життя таких хворих, яких ще кілька десятиліть тому вважали безперспективними. Перші відділення реанімацій на теренах колишнього СРСР почали відкриватись у середині 60-х років ХХ століття (перше в світі – 1958 р. у Балтіморі).

Потреба створення відділення анестезіології та інтенсивної терапії в Бершадській ЦРЛ відчувалась давно, була вимогою часу (до речі, і зараз вони є не в кожному районі). Раніше важкі хворі лежали в звичайних палатах, поряд з іншими хворими, що ускладнювало лікувальний процес, створювало певні етичні проблеми. Для найважчих хворих була в запасі інтенсивна палата на два ліжка, що було недостатньо, та і окремих працівників не передбачалось. Зусиль групи анестезіології, яку я тоді очолював, по благоустрою палати, залученню позабюджетних коштів було замало. Ситуація кардинально змінилась із призначенням на посаду головного лікаря ЦРЛ Василя Анатолійовича Залецького, для якого, на мою думку, було справою честі організувати і відкрити відділення анестезіології. Було виділено і капітально відремонтовано необхідні приміщення, укомплектовано їх апаратурою, функціональними ліжками.

Працювали і у вихідні, і у відпустки. Допомагали підприємства, організації, приватні підприємці. Кожен вніс свою частку в цю потрібну справу.

Відкрите відділення 1 вересня 2003 року. Подія начебто незначна для району, але через роки видно, наскільки це було необхідно для людей. За 10 років проліковано майже шість тисяч пацієнтів. Гортаючи сторінки старих наркозних, стаціонарних журналів, згадую прізвища, ситуації, долі людей, які пройшли через тривалу боротьбу за життя, важкі операції. Від одних спогадів стає моторошно. Ось вся обпечена вогнем людина, але яка ще говорить, а ти знаєш, що вона приречена. А як забути крик матері, яка в розпачі, з непритомною дитиною на руках?!

Від інших спогадів навпаки, радісно на душі. Ось уже інша, усміхнена мати, каже: «Лікарю, ваш наркоз допоміг на світ народитися, коли мене «кесарили» – і показує на своє дитя. Відрадно нашим працівникам зустрічати колишніх пацієнтів, а таких немало, які були на крок від смерті, а тепер бачать сонце, рідних, просто живуть! Ми радіємо разом із ними. Не забули випадок під час епідемії «свинячого» грипу 2009 року, коли вдалось врятувати жінку з важкою пневмонією, яка два тижні перебувала на штучному диханні, – і вижила. Тоді в області з тих, хто перебував на штучній вентиляції легень через вірусну пневмонію, вижило тільки двоє людей, одна з них – у Бершаді. Це робота нашого колективу – лікарів, медичних сестер. Для цього потрібно жити і працювати. Особливо хочу відзначити роботу лікарів-анестезіологів, які постійно стикаються з хворими в критичних станах, коли потрібно швидко прийняти правильне рішення при нестачі часу, в будь-яку пору доби, в умовах високої психоемоційної напруги. Це Ігор Мельник, Микола Хмарук, Сергій Красюк, Олександр Чечервяк та молодий лікар, який подає надії, дитячий анестезіолог Олена Головатюк.

Дослідження показали, що навіть «спокійна» робота, коли наркоз перебігає нормально, підвищує частоту серцевих скорочень у лікаря на 20-35%. У багатьох випадках анестезіолог, по суті, є останньою надією для хворого, що покладає величезне навантаження і відповідальність на лікаря. Але лікарі не всесильні. Буває сумне завершення хвороб, травм. Проте робиться все можливе, щоб використати найменший шанс для одужання людини. Щодня запрошуємо для консультації лікарів багатьох відділень, служб, використовуємо весь арсенал клінічної, бактеріологічної лабораторій.

Проведення консиліумів, запрошення фахівців із Вінниці для нас звичне явище. Постійно відчуваємо допомогу, сприяння з боку адміністрації – головного лікаря Василя Залецького, начмеда Валентини Довгань. Відділення забезпечене необхідною апаратурою, всі медичні працівники атестовані. Є необхідна кількість медикаментів для надання невідкладної допомоги, запас постійно поповнюється. Освоєна сучасна методика тромболітичної терапії при гострих інфарктах міокарда (розчиняє тромб у судинах серця), що значно зменшує інвалідизацію хворих, дозволяє повернутися їм до повноцінного життя. Головне – не гаяти часу при болях у грудній клітці, верхній ділянці живота, незрозумілій задусі, слабкості, а відразу звертатись за медичною допомогою, тому що після 12 годин від початку болю тромболізис не допоможе – клітини серця вже відмерли).

Колектив наш кваліфікований, злагоджений, кожний знає свою роботу, при необхідності може замінити колегу в операційній чи палаті. Звичайно, чинник людського фактору виключити неможливо, людині властиво помилятися, але намагаємось звести це до мінімуму. У відділенні 34 працівники, більшість із них – медичні сестри, на плечі яких лягає основний тягар догляду за важкохворими. За багаторічну сумлінну працю, професіоналізм, відповідальність колектив відділення анестезіології та інтенсивної терапії визнано кращим відділенням 2013 року, занесено на Дошку пошани лікарні.

Хочу поділитись деякими спостереженнями. Часто бачимо, як люди розплачуються своїм здоров’ям, а то й життям за необізнаність, безпечність, байдужість, нехтування правилами елементарної медицини, здорового способу життя. Загрозливих масштабів набуває кількість інсультів. А це (при умові, що людина вижила) – інвалідність, серйозні проблеми для хворого і його рідних. А щоб зарадити цьому, в більшості випадків достатньо знати і контролювати свій артеріальний тиск, постійно лікувати гіпертонію, звичайно ж, під наглядом сімейного лікаря.

Є державна програма боротьби з гіпертонією, виділяються кошти на пільгові рецепти. Потрібно тільки, щоб кожна людина пройнялась відповідальністю за своє здоров’я, не чекати, коли «грім ударить».

Тепер про інше. Небагатьом відомо, що значить діагноз «розлад психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю». Це звичайна «біла гарячка». А починається це, коли молодь, а то й діти, сидять по барах, знаходять задоволення в алкоголі, цигарках. А чи цікавились їхні батьки, чому від підлітка тхне алкоголем, чому його вночі не було вдома? При такому «вільному» ставленні до алкоголю до 30-40-річного віку, а то й раніше, виробляється стійка залежність від алкоголю (не потрібно забувати, що є ще й пивний алкоголізм!), і за певних обставин розвивається алкогольний делірій. За рік у нашому відділенні лікується 50-70 таких хворих, із них 3-5 помирає від набряку мозку, цирозу печінки. Це молоді люди працездатного віку, які повинні бути опорою для сім’ї, держави. А чи є в них сім’ї? У кращому випадку про них піклується старенька мати, дружина покинула, діти без батька.

І ще: всі знають, що не можна давати дітям в їжу дикорослих грибів, а дехто дає.

Деякі результати ввійшли в сумну статистику. Всі знають, що при опіках найкраща допомога – холодна вода, людина мимоволі хоче занурити у холодну воду обпечене місце, а дехто мастить жиром, і тим самим поглиблює опіки. Усі знають, що всі медичні маніпуляції, обстеження, тим більше, коли болить живіт, потрібно робити натщесерце, а дехто їсть, ідучи до лікарні, – «а раптом зголоднію?» (не стосується хворих на цукровий діабет). Те, що при високій температурі потрібно звертатись за допомогою, теж знають усі, та не звертаються, надіючись на «авось». А через 3-4 дні або нирки відмовили, або легені «згоріли».

Тільки разом можна подолати цю нездорову рису нашого менталітету, головне – цього захотіти. Захотіти бути здоровим і тілом, і душею. Тож бажаю всім бершадчанам цінувати, берегти здоров’я своє і своїх близьких, а колегам із відділення реанімації – натхнення у важкій, непростій, але потрібній праці, і міцного здоров’я на многії літа!

Григорій ОГЕР, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії ЦРЛ.