Якщо є обійстя, то є і робочі місця

Звичайно ж, у пошуках виживання життя заставило кожного, а це на сьогодні 1790 чоловік населення, 869 з якого працездатного віку, зробити свій вибір. Біля півсотні жителів цього села подалися на заробітки у ближнє і далеке зарубіжжя, ще майже вісімдесят добираються щоденно на роботу, як в організації, так і до приватних підприємців у районний центр.
Щоправда, чимало зайняті у різних сферах і безпосередньо в селі, але в цілому тему безробіття з порядку денного не знято.
У свій час проблема виживання гостро постала і перед сім'єю Дерипапів – Федором Лазаровичем та Олександрою Іванівною. Чоловік працював столяром, а його дружина у тваринництві, в рільництві.
Щоб з самого початку заснувати, організувати якусь власну справу, потрібно було відважитися. Але з кого було брати приклад? У свій час існували навіть обмеження на розмір присадибних ділянок.
А тут ще й глава сім'ї перевагу віддавав колективному господарству, зокрема своєму ремеслу. Та як часто буває в екстремальних для сім'ї моментах, ініціативу перебирають на себе, приймаючи остаточне рішення, дружини. Як можна було, згадує тепер Олександра Іванівна, не розсердитися на господарство, коли працювати доводилося іноді навіть без вихідних, а розраховуватися за те починали все гірше і гірше, аж поки зовсім не перестали. Хіба можна було, маючи трьох дітей, чогось вичікувати, не спробувати попрацювати самим на себе?
На сьогодні їх своєрідний бізнес переріс вже у родинний. Бо коли повернувся з армії їх син Олексій, проблема виживання постала і перед ним, як невдовзі постала вона і перед його молодою дружиною Аллою.
Обійстя батьків і дітей поряд. На сьогодні у них по три корови, десятеро телят.
Батьки утримують ще й коня, а діти – поросят. Захоплюючись бджільництвом, організували ще й пасіку. Хоч батьки і діти окремо живуть і ведуть господарства, все ж господарюють на них спільно, однією сім'єю, обов'язків не ділять ніколи.
Як вже тут не згадати про батьківську мудрість, як і про те, наскільки багато іноді залежить благополуччя у сім'ї, родині, саме від них. Проблема співіснування невісток і свекрух теж існувала споконвіку і продовжує існувати.
Тільки не у родині Дерипапів.
За роботою, швидше всього, в них просто-напросто може не вистачати часу на суперечки. Батько і син у даній родині влітку здебільшого у полі.
Бо для того, щоб прогодувати стільки худоби, вийшли із господарства з паями і тепер доводиться обом бути в ролі і механізаторів, і технологів, і різноробочих. Тим часом, невістці і свекрусі вдома – і в ролі доярок, і зоотехніків, звичайно ж, прачок і куховарок.
Переробка молока перед реалізацією продукції на ринку теж спільна обох справа.
– А поділили господарства між собою тільки із-за того, – розповідала, Олександра Іванівна, – щоб син і невістка окремо мали можливість відчути від його ведення вигоду. В іншому випадку як мав з’явитися в них до такої нелегкої праці інтерес?
З чого все розпочиналося розповіла і невістка Алла.
Коли побралися, батьки подарували їм, як це ведеться за нашими звичаями, бичка і дві телички. Мовляв, вигодуєте, продасте, от і будете мати гроші. Але не раз бачила невістка, як свекруха приносила з базару гроші, та ще й покупок різних накупить. А їм що від отих теличок і бичка, спробуй дочекатися, поки виростуть, щоб щось від них мати. Хоч батьки ніколи і нічого не приховували від молодої сім'ї, протягнути, як кажуть, руку, щоб щось у них попросити, зізнається Алла, все ж було якось ніяково. Тому, як дочекалися з Олексієм, вирішили ще трішки потерпіти і тепер мають з отих теличок дві корови.
Нині вже як мама і затримується у райцентрі на ринку з молокопродуктами, вона спокійна, бо знає, що вдома – невістка, надійний і незамінний її помічник у всьому. Та і взагалі, у даній родині не прийнято ділити обов’язків. Поки ровесники Олексія з його села ламають голови над тим, куди б податися, щоб заробити якусь копійку, він, коли дружина і мама дійсно вже чимось зайняті, запросто може податися на ринок з тими ж молокопродуктами.
До речі, у подружжя Дерипапів старших, крім сина Олексія, є ще дві дочки. Мабуть, не так важко здогадатися, як вони виживають.
Адже родина живе за принципом: як є обійстя, то будуть і робочі місця. Таня, наприклад, живе в Усті і у них теж три корови. А так, як цього навантаження молодим виявилося замало, то організували ще й чимале парникове господарство. Утримує худобу й дочка Валентина, яка живе у Великій Киріївці. А маючи ветеринарну освіту, неабияк допомагає родині.
Здавалося б, про якусь ще додаткову роботу для сім’ї Дерипапів годі і мову вести.
Однак Олексій і Алла все-таки пробували у свій час ще й заготовляти молоко від населення. Але, зважаючи на навантаження вдома, довелося залишити цю справу.
Чи не найбільше тепер влаштовує всіх те, що не треба вже, як колись, щодня ходити на роботу, долаючи кілометри. Адже вона – вдома.
А ще, на їх думку, дуже важливо, що ніхто тепер не стоїть, як кажуть, над головою і не повчає, що саме і коли потрібно робити.
Щоб хоч якось полегшити участь у настільки нелегкому і непростому бізнесі, подбали, щоб мати тракторець і деякі знаряддя до нього. Але мало не в один голос запевняють, що прогодувати дане поголів'я навіть з шести гектарів паїв можна лише за умови, якщо правильно отією землею розпорядитися. Висівають, як правило, сою, кормовий буряк, ячмінь і пшеницю, кукурудзу. Щоб раціони годівлі були повноцінними, заготовляють з них і сіно.
Правоту від того, що у свій час розділили бізнес на два обійстя, мали вже можливість відчути навіть з реакції онуків – трьох і шести років. Хоч он як любить малеча дідуся і бабусю, а все ж не забуває похвалитися, що одна з їх корівок привела аж двоє теляток, а у дідуся і бабусі тільки одне.
Чи не єдиною проблемою даної родини є те, що навіть на двох обійстях не вистачає місця для кормів, бо ж мають ще і силосну яму, купують жом. Тож у їхніх планах розширювати господарство, щоб мати власне ДКУ, на якому молоти дерть. І треба відзначити, що влада села правильно робить, що йде назустріч даній сім'ї, яка скупляє майнові паї. З майна їм рекомендували придбати приміщення колишньої майстерні.
Бо такі ніколи не візьмуться розбирати його до підмурка, як це допустили в інших селах. А організувавши в ньому млин, вирішать і проблему громади, бо молотимуть зерно на корм і для односельчан.
Оглянувши обійстя Дерипапів, город до ставу, аж ніяк не можна було не запитати, чи не легше було б зайнятися, якщо вода поряд, наприклад, городництвом, як це роблять інші у цьому селі. Хоч у холодну пору року мали б час на відпочинок. Та як виявилося, справляється родина і в цьому напрямку, а лишки продукції навіть реалізує на ринку.
Он скільки разів останнім часом задаємо собі запитання, як повернути, зорієнтувати сучасну молодь, щоб та вміла знайти собі роботу, заняття. А відповідь на нього, виявляється, наяву. Здавалося б, молодше покоління Дерипапів могло б і без того, поки батьки на ногах, виживати. Але, будучи представниками такої працьовитої родини, ніколи не залишатимуться без діла.
З подальшої розмови з жителями цього села склалося враження, що воно вже стає зовсім іншим від того, яким було навіть декілька років тому. На жаль, є ще у Великій Киріївці, як і в інших селах, чимало таких, які живуть за іншим принципом: поки фермер або представники такої сім'ї, як Дерипапів, наробляться, щоб снідати, як кажуть, з салом, то ми до свого чаю, бо більше нічого немає, ще виспимося. Навіщо та робота, коли пенсій, городів, а тут ще й за оренду паїв почали добре платити, цілком вистачить на проживання? Якщо донедавна у цьому селі казали, що з охотою пішли б на роботу знову в колгосп, якби його організували, то тепер і «самостійників» у селі чимало.
Але проблема з безробіттям тут все ж відчутна. А люди тільки тоді почуваються впевнено, коли мають роботу і гарантовану заробітну плату.
Однак тільки силами однієї громади дану проблему не вирішити.
Павло КУШПЕЛА.