Промислові гіганти великих міст розширювали свої потужності й обсяги виробництва створенням філіалів (цехів, заводів) у райцентрах.
Сільськогосподарські приміщення перетворювались у виробничі дільниці для виготовлення промислової продукції. Велика заслуга в організації переобладнання приміщень першого директора підприємства Олександра Григоровича Наконечного.
Перший набір працівників проведено з випускників середніх шкіл району і хлопців, які звільнились з військової служби. Після навчання, стажування в цехах головного заводу в Києві робітники, майстри і технологи приступили в квітні 1975 року до освоєння випуску продукції для головного заводу. До кінця травня було випущено 5 тисяч деталей. У січні 1976-го освоєно виробництво першого виробу (реле ТР-200). З тих, хто прибув на завод першим, сьогодні працюють Б.О. Демчук – токар, а також Б.М. Микитюк – заступник керівника підприємства.
Із року в рік завод нарощував обсяги виробництва і реалізації продукції, розширюючи номенклатуру виробів. У 1990-му випущено понад два мільйони одиниць семи видів продукції на суму 12 млн. крб.
Незабаром на базі цеху №18 було створено Бершадський електротехнічний завод для виробництва низько - вольт ної апаратури. Він став структурною одиницею без самостійного балансу в складі Київського виробничого об’єднання реле і автоматики. У 1989-му Бершадському ЕТЗ надані права юридичної особи з самостійним балансом. Активно використовувалися переваги роботи в нових економічних умовах.
До 1986 року завод побудував дві п’ятиповерхівки на 85 квартир. Підприємство підключилося до співучасті в будівництві дитсадка №3 «Малятко», каналізаційного колектора і тепломережі з котельнею. В 1989-му завод виступив генеральним забудовником середньої школи №3 в Бершаді.
За рахунок коштів фонду соціального розвитку було здано в експлуатацію 10 квартир у дво- і чотириквартирних будинках. Працівникам із списків на виділення житла надавались без повернення кредити для забудови.
Згідно з планом «Житло2000» заводом планувалось будівництво житлових будинків на 300 квартир, а в 1991 році було розпочато будівництво вісімдесятиквартирного будинку.
Підприємство було в плані уряду СРСР по розвитку товарів народного споживання, в якому передбачалося збільшення промислових площ, виробничих потужностей, розширення видів продукції.
… З десяти осіб у квітні 1975-го до 940 в 1989-му – так зросла кількість працівників.
У створених цехах колгоспів Бирлівки і Джулинки трудилося до сімдесяти колгоспників, незадіяних на основній роботі.
Колектив поповнювався випускниками середніх шкіл, технікумів, інститутів, звільненими з військової служби.
Це був наймолодший колектив серед підприємств району. Робота на заводі була інтенсивною, напруженою, але престижною, з найвищим рівнем зарплати. У колективі молодь проходила своє становлення. Комсомольська, профспілкова і партійна організації сприяли завзятості молоді. Енергія, ентузіазм молодих людей направлялись на виконання виробничих завдань, участі в художній самодіяльності і спорті. Спортивні команди заводу завойовували на змаганнях різні перехідні кубки та призові місця.
Футбольна команда заводу «ЕлТЕЗ» брала участь в обласних змаганнях.
У напружених та складних умовах росту виробничих завдань, розширення номенклатури нових виробів, формувався трудовий колектив зі своїми особливостями, гарними традиціями. За короткий проміжок часу в 1986 році, на заводі з'явилися перші лауреати нагород СРСР за сумлінну, самовіддану працю.
Орденом «Знак Пошани» був відзначений токар Б.В. Процишин, майстер П.Ф. Печерога та слюсар-складальник П.Т. Сметюх – медалями «За трудову відзнаку», штампувальниця Г.Г. Сусел – медаллю «За трудову доблесть».
Важкими, напруженими були дні закінчення місяця, кварталу, року, на які мали вплив як темпи освоєння нових виробів, так і похибки в організації ритмічної роботи дільниць у випуску комплектуючих деталей, у поставках матеріалів. Завдяки зусиллям і відданості своїй справі долались й завдання, які вважались уже неможливими для виконання. З теплотою і вдячністю згадуються всі працівники, з якими доводилось виконувати завдання державних замовлень.
За роки розвитку через завод пройшли багато людей.
Більшість із них на ЕТЗ мала першу відмітку в трудовій книжці. Тут знайомились і одружувались, ставали батьками і кумами. В цих сім'ях вже виросли діти, в дітей – діти (онуки).
… 40 років і для людини ще молодий вік. Але за цей час завод пройшов великий шлях. Наше суспільство перейшло в систему ринкових відносин. І нині перші десятиліття роботи заводу згадуються, як добрі давні часи.
У 1993 році Указом Президента України Бершадський ЕТЗ був включений у першу чергу корпоратизації підприємств. Наступного року перетворений у відкрите акціонерне товариство «Бершадський електротехнічний завод» (ВАТ «БЕТЗ»). З 2013-го має назву «Публічне акціонерне товариство «Бершадський електротехнічний завод».
У дні 40-річного ювілею заводу не можу не згадати світлої пам’яті причетних до створення підприємства В.О. Пономарьова, Л.Л. Криворучка, В.Ф. Темного, першого директора О.Г. Наконечного.
Чимало робили для творчого виконання завдань по розвитку електротехнічного заводу кияни: В.Е. Ткаченко, М.П. Київцев, Ю.Я. Мінєвич, Л.Г. Власенко, О.Л. Руднєв, І.Г. Чуваєв, Г.І. Котенко. Неоціненний вклад у формування технічних служб, впровадження нових видів продукції внесли головні інженери, кияни В.В. Докукін, Г. І. Сопроненков.
Значний внесок у промислове і соціальне будівництво зробив П.Ф. Великий.В організацію роботи технічних служб – головні інженери Ю.Ф. Вітвіцький, М.Ф. Першин та О.У. Тимченко. Завдяки творчому виконанню своїх обов’язків В.Т. Лакеєва розвинулась інструментальна служба. Енергія і наполегливість П.П. Мельника забезпечили створення злагодженого і працьовитого колективу ремонтно-механічної дільниці. Контроль за забезпеченням високої якості продукції здійснювався відділом технічного контролю, який очолював наполегливий і принциповий В.В. Ковбасюк. В організації електропостачання і електротехнічного обслуговування обладнання незамінним був досвідчений В.С. Пацар, організації сантехнічної служби – М.Д. Юрченко, теплопостачання – П.І. Вихрист. П.М. Лялюк забезпечує чітку роботу з організації праці та зарплати, О.А. Безрукова проводить на високому рівні бухгалтерську роботу. Економісти Р. Ю. Єрьоміна, О.В. Святюк, В.Б. Заболотна – вдало вели свою галузь. Начальники техвідділу П.Л. Мазур, П.І. Головенько вміло забезпечували, а С.В. Карабін сьогодні забезпечує технологічний супровід виробництва.
Майстри П.Ф. Печерога, В.О. Мореходова, В.І. Видайко, В.Я. Хмарук вели роботу дільниць. Вагомий внесок у розвиток виробництва РЕУ -11 зробили старші майстри В.В. Єсипенко, І.Т. Костенюк, П.І. Задорожний, який і сьогодні є керівником дільниці. Відмінно виконує свої обов’язки начальник механо-пресоштампувальної дільниці І.Г. Пивовар.
Ветеран заводу Б.М. Микитюк – заступник з матеріального постачання та збуту продукції – успішно виконував і виконує доручені йому завдання. На високому рівні вела і веде роботу з охорони праці і навколишнього середовища інженер Г.Л. Ситнік.
У вирішенні соціальних питань, проблем і конфліктів у системі відносин «колективадміністрація» працювали голови профкомів Н.І. Бутенко, С.М. Куца, О.А.Безрукова, В.І.Видайко. Ними змістовно наповнювалось і організовувалось дозвілля та відпочинок працівників.
Кожен працівник заводу, чи то робітник, чи службовець, чи інженер – це люди зі своїми відмінними особливостями, талантами й забаганками.
Ці властивості характерів вміло й винахідливо використовувала начальник відділу кадрів С.М. Куца для згуртування працездатного цілісного колективу, формування з молодих – зрілих особистостей.
Зусиллями Д.М. Терінчика на ЕТЗ був створений медпункт – міні-клініка з різними профільними медичними кабінетами, обладнанням, з врахуванням того, що на підприємстві працювало майже 500 жінок.
Зусилля керівників вінчались успіхами завдяки сумлінню й творчості працівників. Багато із них і сьогодні можуть бути знахідкою для будь-якого промислового підприємства і ще можуть підняти завод на відповідний рівень. Це кадрові працівники МПШ-дільниці, складальних дільниць, інструментальної і ремонтно-механічної дільниці, провідний інженер-конструктор С.А. Сартаков, начальник технічного відділу С.В. Карабін, заступник керівника по виробництву В.М. Паласюк.
…Внесли корективи в діяльність підприємства 90-ті роки. Знизились обсяги замовлень та реалізація, чисельність та зарплата. Тоді розроблено і впроваджено у виробництво до десяти нових видів продукції, яка користувалась значним попитом на ринках Польщі, Угорщини, Румунії, Болгарії, Туреччини.
Але утримати попередні рівень і якість не вдалось. Це вплинуло на чисельність працівників, зарплату, соціальні проблеми.
Нині акціонери, власники значних пакетів акцій, правління ПАТ «БЕТЗ» у пошуках вирішення проблем. Голова правління Валентин Олександрович Попук – молодий керівник, в якого є велике бажання підняти підприємство, достатньо енергії та амбіцій.
У цьому його підтримують заступники Б.М. Микитюк та О.У. Тимченко, колектив.
Багато заводських працівників знайшли тепер своє місце в малому і середньому бізнесі. Але із смутком і відчуттям у душі якоїсь провини доводиться бачити людей, яким не знайшлося місця для застосування своїх здібностей, творчого використання знань, а це були дуже сумлінні трудівники.
Користуючись нагодою, вітаю з ювілеєм усіх нинішніх працівників та ветеранів та бажаю міцного здоров’я, успіхів, хороших заробітків, достатку, благополуччя, успішного вирішення життєвих проблем.
Хай нові зміни в житті України допоможуть заводу знайти своє місце на європейському ринку.
Дмитро ЯНЧУК.
вранці -2…-4° 
