Дорога до західного кордону нашої держави нічим не вирізнялася від вінницьких. Хоч сподівався, що завдяки підготовці до Євро-2012 трасу Хмельницький-Тернопіль-Львів серйозно відремонтують. Однак її поки що тільки причепурили, зате обабіч повиростало чимало заправних станцій з примітивними «забігайлівками», які не йдуть ні в яке порівняння з подібними комплексами у Європі. Запам’ятався і такий момент – коли зупинилися на «п’ятихвилинку» біля однієї з АЗС на Тернопільщині, де діє стаціонарний туалет, то його закрили на ключ перед самим носом у нас, мотивуючи відсутністю води. Натомість вже у Польщі, як і в інших країнах, в такій же ситуації все було представлено з якнайкращими умовами, оскільки там все це прописано в правилах для власників АЗС і вони суворо контролюються.
При переїзді через кордон кинулася у вічі надзвичайна суворість молодого українського митника-дівчини, і вже через декілька метрів – навпаки, надзвичайна люб’язність з посмішкою її польського колеги. Не відаю чому, але в нас він на вибір перевірив лише декілька валіз, не забувши наголосити про заборону перевезення контрабандних товарів. Почувши у відповідь, що у нас все в нормі – по літрі горілки і по дві коробки цигарок, по шматку сала і кілька палиць ковбаси, він посміхнувся і, сказавши: «Якби це так було насправді», побажав щасливої дороги. Після цього при в’їзді в будь-яку країну Євросоюзу митниці вже були відсутні, а проїжджаючи по європейських дорогах, справді відчуваєш себе щасливим.
Чому? Та насамперед завдяки їх якості і продуманості.
Всі вони в ідеальному стані, розділені металевими відбійниками між собою за напрямками руху і, як мінімум, мають по дві смуги кожна.
Обабіч все ідеально озеленено і доглянуто, а при проходженні траси крізь населені пункти вона обкладається багатометровою безшумною стіною. Правда ця стіна в окремих місцях замінюється з прозорого матеріалу, на який наклеюються контури хижих птахів, щоб в ці місця не ударялись всі інші летуни. Навіть попід автобанами прокладено тунелі, по яких можуть проходити в ліси звірі.
І така схема побудованих доріг по всій Європі. Просто Польща в числі останніх приєдналася до ЄС і тепер при його допомозі доводить все у себе до євростандартів.
Вже в Страсбурзі, запитавши відповідальних представників від Ради Європи, дізнались, що Україна мала навіть кращі можливості за Польщу на початковому етапі «руху до Європи», але не об’єдналася для цього усім суспільством, тим більше, що перші фінансові транші з ЄС наші чиновники в основному розікрали, в той час як сусіди успішно їх втілили в конкретні проекти. Продовжують вони це робити і зараз.
При об’їзді, під час спорудження моста, звернув увагу, що надвечір звідти ніхто не забрав не лише техніку, але й металеву катанку, труби та інше, яке буде використовуватися взавтра.
На полях чи ділянках для сінокосу, і це не лише в Польщі, працює сучасна техніка, людей дуже мало, а також спокійно зберігаються тюки з травою, обмотані плівкою, або ж кількасоткілограмові місткості з мінеральними добривами. І ніхто не прагне їх поцупити. Біля будинків, якщо і є з десяток соток землі, то ніхто під городи її не використовує – в основному трав’яний газон, квітники та палісадники.
Недалеко від кордону, де розміщені оптові бази, чимало рекламних вивісок написані російською та українською мовами, оскільки спеціалізуються на продажі своїх товарів нашим співвітчизникам.
Українців в Польщі проживає понад 300 тисяч. Вони становлять тут національну меншину, предки якої споконвіку проживали в історичних областях Бойківщини, Лемківщини, Підляшші, Холмщині, Надсянні.
Основна маса українського населення живе в східних і особливо північних територіях. Українці в Польщі дбають про свої національні корені. Тут діють українські громадські організації, видається газета «Наше слово», українознавчі факультети у вищих навчальних закладах.
Основна частина українського населення – до 10 тис. українців – живе у Варшаві, близько 3 тис. – у Кракові.
Вінницька область є лідером за кількістю контактів з Польщею – на рівні територіальних громад підписано більш як 200 угод про співпрацю та протоколів намірів.
В перший день подорожі, подолавши сімсот кілометрів, наша делегація прибула в місто Тарнув, де заночувала в тризірковому готелі, який вразив усіх не лише своєю сучасністю, а й продуманістю кімнат, меблів та ванної, де передбачено все – від мила до шампунів. Холодильник теж наповнений різними напоями, але все це коштує вже додаткові немалі кошти, і нам рекомендували їх не споживати.
Взагалі то, при в’їзді в Польщу чи будь-яку іншу країну Євросоюзу, сплачувався дорожній збір, закуплявся навігатор, який вказував дорогу, особливо в містах, а також встановлювався в автобусі прилад, який фіксував швидкість. Це робилося тому, що кожен з водіїв не може бути за кермом більше 4,5 години. Автобус обов’язково має «відстоятися», як правило вночі, не менше 9 годин, а водії – належно відпочити. При порушенні цього – великий штраф.
Тож, приїхавши запізно в першу ніч до готелю, змушені були зранку продовжити подорож із двогодинною затримкою.
Перед кордоном з Чехією, де зупинилися на пару хвилин для сплати дорожнього збору, заїхали до СТО, де швидко помили автобус (на знімку). А на запитання про доцільність цього і можливість попереду дощу, один з наших водіїв зазначив, що за чистотою автомобіля чи автобуса там непомітно спостерігають і за порушення цього штрафують. А якщо і буде дощ, то дороги надалі такі, що автобус все одно не забрудниться.
Так сталося, що в Польщі, як і в Празі, ми ночували двічі – коли прямували до Франції та Швейцарії і коли звідти поверталися.
При поверненні, вже тепер з нашими самодіяльними артистами, в основному з Вінницького аграрного університету, які також подорожували до Берна автобусом, ми зупинилися в польському місті Кельце, яке є центром Свентокшинського воєводства, з яким Вінниччина співпрацює вже 50 років. В центральному палаці культури цього міста вінничанами було дано концерт, який пройшов з великим успіхом під схвальні вигуки польських глядачів з українськими прапорцями (на знімку). Відкрив його заступник мера, який після цього влаштував усім вінничанам святкову вечерю.
На ночівлю ми поселилися тут вже в чотиризірковому готелі, який вразив усіх своєю досконалістю, продуманістю, басейном та комфортними номерами. Поснідавши, вранці поїхали по дорозі додому у супроводі гіда, якого предоставили нам польські друзі. Він розповів про найпам’ятніші міста та уродженців цього краю. За браком газетної площі не маю можливості розповісти про все це.
Зупинились в Сандомирі, де побували на екскурсії в підземеллях та погрібах купців у давнину, відвідали міську вежу, нагорі якої створено своєрідний оглядовий майданчик міста та річки Вісла, величний католицький собор (на знімку). Зустріли тут і польських байкерів, які також зупинилися для екскурсії (на знімку).
Вражає те, як у великих та малих містах поляки не лише навели європейський порядок (мав можливість порівняти з роками двадцятилітньої давності – П.Б.), а й привчили до цього своїх дітей та онуків. Заступник голови Вінницького відділення ТОВ «Україна. Польща. Німеччина» Андрій Кавунець, який супроводжував журналістів у цій поїздці (до речі, палкий прихильник Бершадського краю й допомагає багатьом нашим громадам у співпраці з поляками), над - звичайно знаюча і освічена людина, що володіє й багатьма мовами, зазначив, що він часто буває у цій країні і постійно помічає, як поляки настійливо й ціле - спрямовано працюють над оновленням своєї країни, прагнучи якнайшвидше досягти євростандартів у всьому. Змінився повністю світогляд людей. Повсюдно у вихідні дні – черги до музеїв і святих місць, друзі та знайомі годинами спілкуються за кухлем пива. Не побачив жодного п’яного поляка, як, до речі, і поліцейських. Їх не видно, зате всю ситуацію вони контролюють.
У будні всі поляки працюють з ранку до вечора, бо платять їм не за те, що був на роботі, а за те, що зробив.
Більшості роботи вистачає, так як при допомозі Євросоюзу тут ведуться великі обсяги будівельних робіт. А хто відчуває, що здатен заробити більше, то направляється в інші європейські країни. Натомість їх робочі місця, особливо малооплачувані, як на їхній погляд, займають українські заробітчани, піший та автомобільний потоки яких безперервно спостерігаються на польсько-українському кордоні.
Особливо тут образливо відчуваєш, як далеко ми відстали від свого сусіда, хоч ще два десятиліття тому були попереду. Чи довго так триватиме?
(Далі буде).
Павло БАЙДАЛЮК, редактор газети «Бершадський край».
вранці -2…-4° 
