З боку сільські раді, адміністрації підприємств і організацій належна увага приділена розвитку торгівельної мережі, громадського харчування, побутового обслуговування. До послуг жителів села в цій сфері 22 таких об'єкти , з них -2 державної торгівлі.
Прикрасою села оригінальної архітектури стала „ Кав'ярня" та торговий будинок ТОВ „Агрофірма „Баланівська".
Зачаровує слухачів своїм талантом дитячий ансамбль сопілкарів „Жайвір", він був створений у жовтні місяці 1999 році. Любов до народного мистецтва об'єднує в один колектив понад 15 хлопчиків та дівчаток різного віку.
Ансамбль неодноразово виступав у своєму рідному с. Баланівці. В м. Вінниці приймали участь в обласному фестивалі народної творчості „Подільське гроно колектив", в II Всеукраїнському фестивалі народної творчості „Тобі рідний краю всім серцем співаю", Міжнародному фестивалі у м. Балті „Ми з тобою в одному колі”. (Додаток 4)
Усі музичні інструменти виготовлені керівником колективу сопілкарів Віхренком Володимиром Харитоновичем.
А скарбницею села є його музей, який налічує 5800 експонатів.
У першоджерел його створення були голова агрофірми „Колос" А.П.Царюк та голова сільської ради Волощук Н.Є . Берегинею цього надбання є Когут Г.М.
Щорічно музей відвідують 13500 екскурсантів. Частими відвідувачами є й зарубіжні гості: США, Канада, Англія, Японія, Китай, Корея, і інші.
Практично вирішено одну із важливих проблем села це будівництво доріг з твердим покриттям, протяжність яких в цілому 78 км.
За всіма цими здобутками стоїть наполеглива праця сільських трудівників, керівників, спеціалістів.
В 1978 році за високі показники по вирощуванню сільськогосподарських культур, за те, що колгосп ім. Кірова перейшов у вищий клас господарювання почесне звання Герой соціалістичної праці присвоєно його голові Дяченку Івану Омеляновичу, трудовий стаж якого склав 50 років.
В 1989 році на базі цього колгоспу було організовано сільськогосподарське підприємство - агрофірму „Колос", її керівником став великий господар і ініціатор всіх прогресивних починань Царюк Анатолій Павлович. На території села розпочато переробку сільськогосподарської продукції. До ладу стали крупорушка, олійня, кондитерський цех, млин, цехи по виготовленню вершкового масла та згущеного молока, по виготовленню гірчиці і хрону, чіпсів, горілчаних виробів.
Прикро, але через економічну скруту в роки перебудови, частину цих цехів довелось законсервувати.
З 20 червня 1998 року в ході реформування господарств на принциповій основі - утворилось нове об'єднання власників ТОВ „Агрофірма „Баланівська" .
Основними напрямками розвитку сільського господарства є : виробництво зерна, цукрових буряків, соняшнику, молока та м'яса.
Площа сільськогосподарських угідь складає 5145 га, в т.ч. Ріллі 4454 га, 65 га фруктового саду.
Розвинене тваринництво: тваринницький комплекс, де завершується його реконструкція, свино - та вівцеферми, пасіка, 3 тракторні бригади, автопарк, ремонтні майстерні, цегельний завод, майстерня по ремонту електродвигунів.
З січня 2006 року в село прийшов інвестор ТОВ „Зернопродукт”. Під їхнім керівництвом село почало підніматися з колін. Людям почали виплачуватись зарплати, селянин відчув, що він не тільки „знаряддя праці” в руках керівниках, а й дійсно господар землі.
Товариство бере активну участь в житті села. Надає матеріальну допомогу школі, дитячому садку.
Тісно співпрацює з сільською радою села в вирішенні проблем селян.
Промисловість села представляє ДСПР „Бершадський рибцех". В його користуванні 539 га водного дзеркала. Очолює цей колектив Рудковський С.Й.
Саме в цьому колективі постійно впроваджують нові форми організації праці, щорічно мають прибутки і ріст заробітної плати.
Значні для села історичні події
Минали століття. Поступово життя селян змінювалося. Славні сторінки історії села за часів Київської Русі. На зміну дерев'яним і кам'яним знаряддям праці і зброї прийшли залізні: плуги із залізним наконечником, бойові сокири, списи.
Могутність і слава Київської Русі створювалась працею народу, а ті, хто створював достаток і красу, жили в тяжких умовах. Виникали повстання. За честь і волю рубалися на Поділлі полки Богдана Хмельницького, безсмертні лицарі України-Северин Наливайко, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Гонта. У нас мужньо діяв баланівський Кармалюк – Роговий Федір Опанасович. Про нього складалися легенди. Письменник Тимофій Пронько зібрав цінний матеріал у селі про Рогового і написав чудову книгу „Лісна людина".
Найвидатнішими пам'ятками архітектури села є сторожова вежа та водяний млин, церква 17 - 19 століття...
Перша церква в селі була дерев’яна і збудована в 1733 році. Пізніше, в 1752 році, церкву перебудували, окремо спорудили і невелику камінну часівню. В той час церкві належало 45 десятин і 712 сажень землі, з яких присадибних 3 десятини, орної в трьох змінах 29 десятин і 1552 сажнів, сінокосів 12 десятин і 960 сажень. В 1810 –1823 роках в ім’я святого Миколая чудотворця Ієроніма Собанського і на його кошти наших селян “ощасливили” вже капітальною будованою кам’яною церквою висотою в середній частині 15 саженів з окремою цегляною часовнею. Церкву святого Миколая пан Собанський побудував за свій гріх. А було це так. У пана був вивід собак “псярня”. Пан наказав завідуючому приручити цуценя молодій жінці, в якої була грудна дитина. Та чоловік згаданої жінки вбив те цуценя. Тоді пан наказав кинути чоловіка псам. Церковні служителі подали справу в “святий синод”, де було призначено панові великий гріх і присуджено побудувати 5 церков, в яких люди будуть відмолювати панські гріхи. В народі так і кажуть, що ця церква побудована “за собачки”.
І ще кілька рядків про останню церкву будову. Знову ж на кошти одного із Собанських, казни і прихожан в 1878 році було збудовано ще одну церкву. Тепер від неї не залишилось і сліду. Пам’ятають її лише сельчани похилого віку. На місці церкви тепер Будинок Культури.
На Україні панували поляки. Польський пан Любомирський володів землями на Поділлі. Український народ зневажав поляк, заставляв тяжко працювати. З цією метою і побудував вежу, по-польськи „дзиґар". Будівля тривала цілий рік. А будувати ж три поверхи! І все вручну. Сірий камінь возили волами з Бершадь. Чудові краєвиди відкрилися з вежі. Згодом вежа стала сторожою.
На село були часті наскоки ворогів з півдня. Вороги все били, палили, забирали худобу, майно. І так було багато років. Та міцна вежа мужньо вистояла. І сьогодні стоїть ця чудова споруда, нагадуючи нащадкам про минуле. У майбутньому у вежі планується відкрити картинну галерею художників світу.
Йшли роки. Селяни не мирилися зі своїм тяжким становищем, все сміливіше підіймалися на боротьбу. 1905, 1907, 1917р. - відбувалися революційні виступи селян, мітинги. На чолі ставали найсміливіші, найрішучіші, найдосвідченіші.
Йшов грізний 1918 рік... Громадянська війна... Життя плакало кров'ю. Протягом дня у селі декілька раз мінялася влада. Червоноармійці то наступали, то залишали село.
Бандитизм терзав селян навколо нашого села діяли зграї банд Шевченка, Коваленка, Труженка, Волинця. Радянська влада остаточно утворилася в селі в першій половині 1920 року.
Особлива сторінка історії села-створення колгоспів. У 1929 році в селі було організовано перший колгосп „Певний шлях". Головою колгоспу спочатку було обрано вчителя Лірника Івана Яковича, а згодом дев'ятнадцятирічного юнака Корнелюка Данила Максимовича. У 1941 році у Баланівці було організовано 6 колгоспів (у них 18 бригад). У 1951 році пройшло перше укріплення колгоспів: утворили 4 колгоспи, у 1959р. - друге укріплення, організували один колгосп ім. Кірова, головою якого було обрано Корнелюка Д.М.
1932-1939р.р. голодомор на Україні. Горе прийшло у кожну оселю села. Село вимирало. Десятки, сотні чесних, роботящих, мудрих баланівчан забрав голодомор. Це величезна і незабутня трагедія для всіх українців. Ми завжди повинні про це пам'ятати.
Ранок 22 червня 1941 року розпочався тривожною і страшною звісткою: „Війна". Наш народ грудьми став на захист Вітчизни. 1418 днів точилася кривава війна.
Мужньо і хоробро воювали баланівчани на фронтах Вітчизняної війни: всього у війні взяли участь 1119 односельчан, з них 452 нагороджені орденами і медалями, 447 баланівчан загинули смертю хоробрих в боях за незалежність Вітчизни, їх імена навічно вкарбовані в гранітних плитах монументу Слави.
На різних фронтах воювали односельці: Сталінградська битва - 7 чоловік, битва за Москву - 9, оборона Ленінграда - 6, Курська битва - 12, визволення Варшави - 5, Праги - 12, битва за Берлін - 6 чоловік.
Видатні постаті села
У серпні 1941 р. у селі була створена підпільна партизанська група, до якої ввійшли: Вуйчак Гнат (керівник групи), Лондкевич М., Корнелюк Т., Пархоменко Д., Тузенко П. та інші., підтримували зв'язок з партизанським загоном Сидора Ковпака, який тимчасово базувався у баланівському лісі.
Важливий був шлях визволення. Гвардії сержант - розвідник баланівчанин Кучерук Іван Мартинович разом з десятьма розвідниками вступили у бій з ворогом за визволення села. Ще 50 м і рідна хата. Встиг крикнути: „Мамо, я прийшов". Та ворожа куля влучила в серце, і впав безсмертям Іван Мартинович на рідну батьківську землю у день визволення села-14 березня 1944 року.
Баланівка щедра на талановитих людей в різних галузях села. Почесне звання Героя соціалістичної праці крім Дяченка І.О. присвоєно і агроному колгоспу Хрипливому Василю Івановичу.
Генералами збройних сил України стали Романенко Павло Вікторович, Петрук Валерій Климович, Дісяк Павло Пилипович.
Кушнір Володимир Макарович - доцент Одеського інституту народного господарства, був радником з питань економіки села, району.
Фартушняк Анатолій Дем'янович поет, журналіст. Його поезія це чудовий баланівський край, це щирі і працьовиті односельці - збірки "Моє село ", "Мово рідна, солов'їна", "Щоденник".
Хочеться нагадати також, що завдяки селу вижила наша мова і пісня. Від покоління до покоління передається жива історія часу, доля українського народу , щедра і добра душа наших земляків. А це золоті сторінки нашої історії.
вранці -2…-4° 
