Літературна Бершадь

Краю рідний, мій лелечий краю! Шум діброви і небесна даль. Я краси подібної не знаю Україна-то квітучий рай. Українська мова – чарівниця, Мелодійна, чиста і п’янка. Кришталева із джерел водиця, Солов’їна пісенька дзвінка. Україна – то моря пшениці, То пахуча вранішня роса, Ясних зір відбиток у криниці – Це природи первісна краса. Україно, ти вишнева казка,... читати далі ...»

Надворі ще зима, ще часто пада сніг, Та чути, що весна уже неподалік. Ось березень настав і дав ходу весні, Враз з неба розігнав він хмари снігові. Вже сонце зазира своїм промінням скрізь: На луки і поля, за сині гори, в ліс. І скрес на річці лід, бруньки як налились, Вертають журавлі, курличуть до весни. А дівчина-весна вже шати добира, Аж сяє увесь ліс у сукні-первоцвіт.... читати далі ...»

Цвіте світанково Подільська земля, Шумлять пшеницями дорідні поля. Співає усміхнений рідний мій край Свою величальну про мир і розмай. Над Бугом-рікою веселка цвіте, І сонце усюди нам сяє ясне, І луки, і доли шепочуть мені: «Не зрадиш ніколи своїй стороні». – Не зраджу ніколи, – шепочуть вуста, Ні саду, ні полю, ні спілим житам. Я дощик росистий візьму розіллю У свіжу... читати далі ...»

Коли настає ніч і своїм покривалом огортає все навколо, я відчуваю, як благодать душевного спокою, якої так чекав, нарешті прийшла. Дрібні турботи минулого дня: смуток і радість, лукавство, підлість і зрада, все те, що змушує людину метушитися у замкнутому колі суєти, зникає. Я не боюся темряви, бо це – єдине, що дає можливість не бачити того, чого не хотів би бачити. А містичний страх... читати далі ...»

Я роки не буду рахувати, Скільки літ на світі ти живеш. Я по-людськи хочу запитати, Звідки ти сил стільки береш? Я тебе не мало років знаю, Поважаю всю вашу сім’ю. Мужню і надійну «нашу Валю», Яка завжди у бойовім строю. Материнське горе пережила, Через серце пропустила все. Вистачило мудрості і сили, Щоб жіноче зберегти лице. В житті доля тебе не зламала, На коліна не ставала... читати далі ...»

Село моє! Душі моєї раю. Моїх дідів і прадідів земля, Мого дитинства веселковий краю, Надія, віра і любов моя. Село моє! Ти чаша полинова, Молитва щира посивілих скронь. Село моє! Людська одвічна втома Й нестерпний біль мозолистих долонь. Село моє, колиско калинова, Полів квіткове диво-вишиття. Село моє – старече мудре слово, Безмежна радість й тихе каяття. Приніс нам... читати далі ...»