На знімку: Г. П. Ковальчук із колегою на пасіці. Фото із сімейного архіву.
Ще дитиною пережила вона два голодомори, втрату батька, який загинув на війні, відчула на собі всі незгоди фашистської окупації. А обираючи майбутній фах, не роздумувала довго – із її рідних Ставків до Теплика, де вчилася в технікумі, не так вже й далеко. А мотив, яким керувалася при цьому, був простий – при будь-яких умовах робота в селі завжди знайдеться.
Після одержання диплома зоотехніка працювала за спеціальністю в Бирлівці, згодом – у Жабокричці.
Тоді ж і зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Матвійовичем Кауком, який пішки ходив із віддаленої Торканівки на роботу в Бершадську МТС. Згодом народився в них єдиний син – Петро, він потім став кадровим офіцером Збройних Сил, а останні п’ять років є депутатом районної ради.
На початку шістдесятих років тодішня держава вирішила простимулювати розвиток бджільництва – відповідні посади зоотехніків ввели в штат районних управлінь сільського господарства. Галині Павлівні запропонували цю роботу, і вона погодилася. Так і пропрацювала кілька десятиліть. Її завжди можна було побачити на колгоспних пасіках, вона, як та бджілка, поспішала до своїх колег з порадами та сама теж не цуралася уважно слухати настанови старших, вчитися на кращих прикладах. Не раз її цінні рекомендації друкувалися на сторінках районної газети.
І навіть зараз, коли вона вже десять років на заслуженому відпочинку, наша Бджілка при потребі консультує пасічників-початківців, допомагає фаховою літературою.
У ці дні Галина Павлівна відзначає свій вісімдесятирічний ювілей.
Якось не віриться, що цій невтомній жінці вже стільки. Бо вона ще молода душею, життєлюбна і небайдужа до всього, що відбувається в світі. Тож приєднаємося до всіх найкращих побажань, які прозвучать на її адресу, і побажаємо їй усіх гараздів ще на довгі-довгі літа.
Федір ШЕВЧУК м. Бершадь.
вранці -2…-4° 
