Варто сказати, що й нині бабця не цурається будь-якої роботи. Минулої осені, приміром, чистила на городі кормові буряки (до цього слід додати, що навесні поралася там із сапою). Сама до криниці ходить. Навіть ножовкою дрова різала.
Роботяща Юхима Тодонівна разом з 70річною дочкою Марією, котра її опікує на старості, доглядають кіз, яких тримають в обійсті… Ось така наша довгожителька, на долю якої випало стільки випробувань!
Народилася Юхима Тодонівна навесні 1912 року в селі Костюківці, що в сусідньому Теплицькому районі. В сім'ї було п’ятеро дітей. Разом з усіма пережила жахливий голодомор, та найбільше випробування прийшло на початку Великої Вітчизняної. Її чоловіка – Костянтина Кириловича – забрали на фронт, де він загинув смертю хоробрих.
«Чекає мати із війни, Чекає чоловіка й сина.
Не повернулися вони, Не відає, де їх могила.
У сорок першому пішли Країну рідну захищати.
Не повернулися з війни, В чужій землі лежать солдати…»
Це їй та таким солдатським вдовам Березівки та Серебрії присвятив вірша колишній голова сільської ради Микола Рудик.
У тому ж 1941-му в Юхими Рубленко народилася Марійка, котра стала для молодої жінки єдиною радістю на все життя. Так батько і не побачив своєї донечки, а вона не відчула дотику дужих батьківських рук.
Довелося важко працювати у колгоспі на свинофермі, в буряківничій ланці. Восени 1963 року мати разом з дочкою переїжджають до Березівки, де й проживають нині.
І тут Юхима Тодонівна сумлінно трудилася у місцевому колгоспі: на свинофермі і в городній бригаді, аж до виходу на заслужений відпочинок.
Сьогодні довгожителька не може натішитися правнучкою Ярославою, котра навчається в Ірпені, що під Києвом, і мріє стати податківцем. Бабця Юхима дякує Богу за здоров'я та дочці Марії за постійну підтримку. Водночас і внукам Олександру, Василеві. Останній, наприклад, любить звеселяти стареньку жартами чи дотепами. Він у Березівці знаний пародист… Міцного здоров'я, благополуччя, поваги від людей Вам, столітня ювілярко!
Валентина ХМІЛЬОВСЬКА. с. Березівка
вранці -2…-4° 
