На знімку: одну з кращих листонош Бершадського міського відділення №1 Ганну Олександрівну Десятник завжди з вдячністю зустрічають жителі її дільниці. Фото Сергія КІСИКА.
Як на мене – реформатори у галузі поштового зв’язку чомусь зовсім не враховують специфіку роботи сільських листонош, хоч саме з них годилося б розпочинати. Адже вони у селах на даний момент, нехай стане відомо і в Києві, досить шановані люди, їх виглядають не тільки заради того, щоб отримати пенсію чи газету. На сьогодні пенсіонери купляють в них і товари першої необхідності. Листоношами передають також плату за спожиту електро - енергію. А так, як у селах дедалі більше стає людей похилого віку, то непоодинокі випадки, коли на їх прохання листоношам доводиться щей приносити ліки. А скільки серед престарілих є таких, які виглядають листоношу лише заради того, щоб хоч з кимось поспілкуватися, дізнатися від них про сільські новини. Є також випадки, коли листоношам доводиться таким ще й принести води на їх прохання, бо зробити це більше просто буває нікому. Надаються часто й інші послуги – комусь щось переказати, передати. І за таку допомогу односельчани їм щиро вдячні.
Такий спосіб взаємовідносин у громаді потребує, звичайно, від листонош порядності.
Тим більше, що у значної частини пенсіонерів ще й проблеми з пам’яттю. Нехай би спробував хтось з отих реформаторів розтлумачити окремим пенсіонерам, яким чином здійснюється перерахунок пенсій, доплата до них.
У таких випадках потрібно мати не тільки відповідні знання, а ще й міцну нервову систему.
Однак листоноші у Михайлівці та Романівці справляються і з цим навантаженням.
Часто буває, що на ту заробітну плату, яку отримує листоноша в селі, працює вся сім’я, допомагаючи носити сумки і водночас бути охоронником. Але реформатори цього чомусь не помічають. Літом розносити пенсії ще можна, бо великий світловий день, а от знав би хто, як доводиться це робити зимової пори.
Адже пошту привозять о 14-15 годині, а її ще потрібно розібрати, все перевірити, перерахувати і аж тоді вже, поночі, вирушати на дільниці до передплатників. Дякуючи виборам хоч налагодили освітлення на деяких вулицях. Але якими б добросовісними не були б листоноші, вони часто просто вже не в змозі в той же день, а буває, що і на наступний, принести газету передплатникові. І тоді вже виникає питання іншого порядку: а чи потрібна йому та газета, коли приносять її із запізненням? Тож, мабуть, пора подумати, чи не вплинуть переміни у системі поштового зв’язку взагалі на передплатну кампанію?
Звичайно, ті, хто здійснює реформи у даній галузі, добре розуміють, що в умовах суцільного безробіття у селах листоношам нікуди дітися і вони продовжуватимуть працювати. Але це не вихід. Така позиція є не зовсім правильною. Пора вже, мабуть, і листонош вважати повноцінними працівниками, як вважають ті, кого вони обслуговують. А щодо їх екіпіровки, зокрема свистків, то нехай оті новатори, які до такого додумалися, приїдуть у Михайлівку, тоді я особисто покажу їм, де живуть одинокі престарілі. Там не тільки свистка, а й гарматного пострілу ніхто вже не почує. Бо його часто просто-напросто немає вже у деяких кутках села кому слухати.
А втім, особисто я сумніваюся, що почують у верхах про проблеми, порушені в обох публікаціях. Бо за що б не бралися ми з багатьма подібними реформами, справи чомусь не покращуються. Не сталося б чогось подібного і в даному випадку з поштовими реформами.
Микола РУДИК, громадський кореспондент, член Національної спілки журналістів України.
вранці -2…-4° 
