В основу статті лягли документи Центрального архіву Міністерства оборони колишнього СРСР та спогади учасників і свідків тих подій. У першу чергу спогади Героя Радянського Союзу, генерал-майора Миколи Гавриловича Лобачева, а тоді – сержанта, командира мінометного взводу, який з групою бійців, переправившись уночі через Буг, сприяв успішному здійсненню переправи основних сил батальйону. З ним мені пощастило поспілкуватися особисто. А також спогади і розповіді Петра Івановича Загоруйка – жителя Красносілки, Ганни Миколаївни Буки, Лідії Карпівни Ужвак та Івана Ониськовича Курноса – жителів Маньківки.
У повному обсязі розповідь про березневі події 1944 року з використанням матеріалів про героїв, копій архівних документів, спогадів учасників і свідків тих подій викладені в однойменному виданні, яке разом з усіма матеріалами передано до сільських рад Маньківки і Красносілки.
З кожним днем все далі й далі на захід насувалася канонада визвольної ходи Червоної Армії. Після жорстоких і кровопролитних боїв Корсунь-Шевченківської операції вона докотилася до Умані.
5 березня 1944 року з метою розгрому уманського угрупування противника, розсічення німецьких військ групи армій «Південь» і розгрому німецької 8-ої армії та звільнення південно-західних областей України військами 2-ого Українського фронту під командуванням маршала Радянського Союзу І.С. Конєва розпочалася УманськоБотошанська наступальна операція. Розвиток її забезпечували три загальновійськові (4-а гвардійська, 27-а і 52-а) та три танкові (2-а, 5-а гвардійська і 6-а) армії. Головні сили діяли у стратегічно важливих напрямках, де були сконцентровані значні сили противника (районні центри, мости): у напрямку Сокирян, Тернівки, Шляхової, ріки Південний Буг (форсування в районі Джулинки-Шумилова) наступали підрозділи 2-ої танкової і 52-ої армій, у напрямку Мочулки, Соболівки, Південного Бугу (форсування в районі Губника-Глибочка) діяли головні сили 6-ої танкової та 27-ої армій. На решті ділянок фронту форсування Бугу та звільнення населених пунктів від фашистів здійснювали передові загони.
У ході цієї операції одним із таких загонів 6-ої танкової армії, який наступав у смузі 27ої армії, були звільнені Красносілка і Маньківка.
Зазнавши поразки під Корсунем-Шевченківським та в районі Умані, ворог вирішив будь-якою ціною зупинити наступ радянських військ на рубежі Південного Бугу. Уздовж правого берега ріки противник створив сильну систему оборонних споруд і перешкод, сконцентрувавши там і значні підрозділи живої сили. Також на підступах до річки створювалися ворожі заслони для затримання наступу.
9 березня (на рубежі Христинівки) командуванням 6-ої армії було прийнято рішення створити передовий загін з метою переслідування противника, форсування Південного Бугу у районі Красносілки і Маньківки, захоплення плацдарму на правому березі та утримання його до приходу головних сил. Виконання цього завдання було покладено на мотострілецький батальйон під командуванням капітана А.І. Крапивіна.
ДОВІДКОВО: 1-ий мотострілецький батальйон 45-ої механізованої бригади 5-ого механізованого корпусу 6-ої танкової армії 2-ого Українського фронту: командир батальйону капітан Аристарх Іванович Крапивін, начальник штабу – старший ад’ютант батальйону старший лейтенант Василь Васильович Фуников, заступник командира батальйону зі стройової частини капітан Олександр Спиридонович Шерстобитов, заступник командира батальйону з політичної частини капітан Аркадій Павлович Михайлов, помічник командира батальйону з господарської частини старший лейтенант Михайло Павлович Таракановський.
Батальйону капітана Крапивіна потрібно було вийти в районКрасносілки, форсувати Буг і заволодіти плацдармом на правому березі. Маршрут слідування: Сичівка, Розкошівка, Теплик, Залужжя, Мишарівка, Раківка, Красносілка, Маньківка. Далі правим берегом – до з’єднан ня з головними силами 6-ої армії на переправу у районі Губника.
ДОВІДКОВО Форсування Південного Бугу безпосередньо у районі сіл Завадівки і Крушинівки здійснював передовий загін у складі двох стрілецьких батальйонів 21-ого стрілецького полку 180-ої стрілецької Київської дивізії 33-ого стрілецького корпусу 27-ої армії під командуванням капітана Іллі Акимовича Васюка та капітана Антона Герасимовича Козуто.
На світанку 10 березня 1944 року передовий загін вирушив за наміченим маршрутом. А пізно увечері цього ж дня був визволений Теплик.
На ранок наступного дня загін капітана Крапивіна вирушив далі у напрямку Південного Бугу. Після Теплика йшли майже без боїв, оскільки за наказом німецького командування усі сили були сконцентровані на правому березі річки та підступах до неї. Час від часу на шляху слідування траплялися тільки дрібні групи ворога, які пробували чинити опір, але вони ліквідовувалися.
Грузнучи у весняній багнюці, загін ішов нашим краєм, визволяючи населені пункти.
Техніка, у тому числі і бронемашини БА-64, постійно застрягала, танки пішли в обхід цієї багнюки, глиняна маса налипала на взуття і шинелі.
Підводи з боєприпасами і майном бійці тягли разом із кіньми в одній упряжці. Частину майна люди несли на собі. Темп пересування навіть в умовах бездоріжжя був дуже високий. Батальйон, пройшовши близько 30 кілометрів, надвечір 11 березня увійшов у Красносілку.
Трохи раніше до села з двома танками під командуванням заступника командира батальйону капітана О.С. Шерстобитова підійшли бійці підрозділу розвідників, які виступали в авангарді батальйону. Фашисти, маючи у руках стратегічні об’єкти – цукровий завод, залізничну станцію та переправу,– спробували зупинити наших бійців. На північних підступах до села зав’язався бій, у ході якого було зламано опір противника та знищено багато гітлерівців.
«… Отримавши задачу передового загону, – читаємо у нагородному листі капітана, – тов. Шерстобитов, як сміливий і досвідчений командир, 11.03.44 р. в р-ні сіл Красносілка і Маньківка Джулинського р-ну Вінницької обл., розвідавши сили і розташування противника, діяв з ротою десанту на танках, врізаючись у бойові порядки противника, і вміло керував його знищенням…».
Володимир ПРИБИЛА.
Далі буде.
вранці -2…-4° 
