У саду спочиває старшина Столяров

Таку надзвичайно важливу справу Надія Никифорівна унаслідувала від своєї покійної матері Ольги Степанівни Ременюк. Її мама, починаючи з 1949 року, була першою господинею двору, яка взяла на себе обов’язок безкорисливо берегти пам’ять про загиблого Карпушу (саме так Ольга Степанівна називала молодого парубка). А ще до неї про солдата піклувались сусіди, небайдужі люди та очевидці жахливого дійства.

На краю городу, у металевій огорожі, під невеличким пам’ятником із червоною зіркою покоїться старшина Столяров Карпо Дмитрович.

Спершу могила була у вигляді простого насипу, а вже пізніше зусиллями господарів садиби її було облаштовано. Також і не одразу вдалось з’ясувати, кому вона належить, протягом великого проміжку часу тут було місце поховання невідомого солдата. За свідченнями очевидців, 13 березня 1944 року в ході УманськоБотошанської операції, під час визволення Джулинки фашистськими загарбниками був збитий радянський танк, у якому було четверо солдатів. На жаль, усі вони загинули.

Тіла трьох із них забрали до братської могили у центрі села, а одного, положивши на солдатську шинель, похоронили на місці з відповідними почестями. Очевидці стверджують, що тіло старшини Столярова цілком обгоріло, забрати його разом з іншими було практично неможливо, а йшла війна, часу на все обмаль.

Через багато років, розповідає Надія Никифорівна, до них звернувся Віктор Столяров, племінник похороненого на городі солдата. Мовляв, знайшов у московському архіві матеріали, що засвідчують місце загибелі дядька: біля головної дороги на Джулинку, у гущавині поміж двох хат. При собі мав фото, яке і допомогло разом із очевидцями встановити особу кучерявого світловолосого чоловіка із золотим зубом. Вже зараз відомо, що цей солдат 1916 року народження родом із Вуглегірська, що на Донеччині, на війні був головним старшиною морської бригади. З’ясувалося і те, що у нього є рідна сестра Антоніна та двоє племінників: Віктор живе у Вуглегірську, а одесит Володимир – капітан далекого плавання, автор багатьох книжок.

Ось так і спочиває солдат у саду, на городі. Його племінники приїжджали кожного року на День Перемоги до його могили. Звичайно, були пропозиції перенести прах Карпа Столярова до братської могили, але рідні, переконавшись у дбайливому ставленні господарів садиби, не хочуть зайвий раз турбувати його. Вони кажуть: головне, що ми знаємо, де він похоронений. Інша справа, якби могила була у полі або ще десь, то, мабуть, потрібно було б перепоховати. Варто відзначити і той факт, що власники землі не хочуть позбавлятися могили, бо це великий гріх.

Надія Никифорівна розповідала також, хто ще згадував про Карпа Столярова. У кінці дев’яностих років знімався документальний фільм повоєнної тематики, до могили солдата приїжджали журналісти та чиновники. Кадри із цієї зйомки можна було побачити у телепередачі «Село і люди». На цьому і пропало бажання й інтерес вшанувати загиблого солдата у майбутньому. Якщо раніше кожного року 9 травня сюди приносили квіти, то після документального фільму хіба що вона сама і племінники старшини Столярова. «Для мене дуже важливо зберігати пам’ять про справжніх героїв і, якби ця могила була не в моєму городі, а, скажімо, через дорогу чи ще десь неподалік, то я точно так само доглядала б її», – стверджує Надія Никифорівна. Жінка просить елементарного: щоб хоч раз у рік люди згадували про загиблого солдата.

Є речі, які не можна пояснити і передбачити заздалегідь.

Людину наповнюють найрізноманітніші почуття та помисли. Приклад Надії Никифорівни говорить про її благородність і милосердя. Таких високих якостей хочеться побажати всім, кому вони ще не властиві. Разом із тим, потрібно висловити величезну вдячність Надії Никифорівні Карман за те, що вона безкорисливо доглядає за могилою Карпа Столярова. Час ламати стереотип про те, що полеглих у війні згадують у День Перемоги або 22 червня, тобто коли війна розпочалась. Часу не повернеш… Єдине, що можна зробити сьогодні, через десятки років, це просто пам’ятати тих, хто віддав своє життя заради перемоги у страшній війні.

Віталій МЕЛЬНИК, студент КНУКіМ, с. Джулинка.