Пам’ятаймо загиблих, шануймо живих

Добрі плани і наміри цієї молодої людини забрала із собою жорстока війна. З перших її днів він пішов на фронт. Виконуючи святий обов’язок, із своїми однополчанами пройшов важкими дорогами війни.
У серпні 1942 року був важко поранений.
Особливо важким для нього та його однополчан був 1943-й. У січні цього року дивізія брала участь у боях за Харків, були важкі кровопролитні бої.
У березні 1943 року його нагородили медаллю «За відвагу», він уже був старшим лейтенантом. Потім полк був терміново переведений південніше Харкова у село Таранівку.
Про бої у Таранівці, за які він був також нагороджений, є розповідь у газеті «Правда» за 1968 рік. Вийшовши із боїв південніше Харкова, полк брав участь у боях біля Ізюма, Лозової та Синельнікова, форсував Дніпро. У цих важких кровопролитних боях Михайло Макарович загинув.
Його рідна сестра Ганна Макарівна, племінники Іван та Михайло їздили у село Францівку Солонянського району. Вони поклали квіти та коровай на братську могилу, взяли грудочку землі із цього святого місця.
Старожили цього села розповідали про ті страшні для всіх людей дні. Вони поділились спогадами про доброго і мужнього офіцера Михайла Макаровича Небилюка, який роздавав голодним і холодним дітям кусочки цукру, консерви, хліб.
Ми, племінники, онуки, правнуки, гордимося своїм хоробрим дядечком і дідусем. Поки ми живі, він вічно буде живий у нашій пам’яті, розумний, людяний, добрий і хоробрий.
У дні його народження, передчасної смерті та у День Перемоги запалюємо свічку, щоб Бог дав душі його спокій. Нехай та земля, за яку він віддав своє життя, його вічний спокій береже.
Вікторія ГОНЧАР, ветеран-педагог.
с. Шляхова.