Ховали їх за межами сіл, так як румунська влада не дозволяла ховати їх на кладовищах.
Пилипів ріжок (с.
Крушинівка), Татуневе поле (с.
Лісниче), Білобородьків яр (с.
Баланівка), урочище Матня (с.
Осіївка) – все це далеко не всі місця масових поховань євреїв, які загинули під час окупації на території нашого району.
Лише одиницям серед тих десятків тисяч нещасних, яких пригнали на Бершадщину, вдалось втекти і врятуватись від смерті. Наші селяни, ризикуючи власним життям, переховували їх на горищах, в сараях та підвалах. Адже за переховування євреїв родину того, хто наважувався порушити заборону, розстрілювали.
Серед тих, хто не побоявся надати допомогу євреям під час війни, була сім’я Тартачних з
Флорино. 30 грудня 2004 року Єврейська Рада України, Фонд «Пам’ять жертв фашизму в Україні» присвоїли почесне звання «Праведник України» Тартачній Мотроні Яківні і Тартачному Юхиму Онуфрієвичу (посмертно), та їх доньці Тартачній Тетяні Юхимівні за виявлене християнське милосердя та доброту, які, незважаючи на ризик, втратити власне життя та життя власної родини, рятували євреїв, які були приречені на загибель.
Ось що розповіла про важкі часи окупації Тетяна Юхимівна Тартачна: – Під час війни ми жили в селі Піско-
Бершадь, яке зараз входить в межі міста. Після окупації місцевих євреїв залишилось у
Бершаді мало, так як вони встигли евакуюватись.
Восени 1941 року в
Бершадь пригнали євреїв із Чернівців.
Оселили їх у пустих єврейських будиночках. У кінці Червоної вулиці, біля перехрестя, був розташований єврейський базар. Там була огорожа, за яку українців не пропускали.
Але якщо на воротах чатував румун, то за півкрони можна було потрапити на базар. Наші люди вимінювали у євреїв за продукти одяг, взуття та золоті прикраси. Адже у нас тоді з одягом було важко. Мені теж вдалося пройти на базар, а коли нагнулась відміряти кварту квасолі, то відчула, як по спині двічі вдарили нагайкою. Піднявши голову, побачила поліцая із місцевих. Довелось відійти. Коли на варті біля воріт стояв хтось із поліцаїв, то ні за яку ціну не пропускав через ворота. Вони поводились жорстокіше за румунів.
Мати носила молоко одним людям, які жили за теперішнім будинком дитячої творчості. Жінка, яка жила в одному із єврейських будиночків із синами Мозесом і Давидом, попросила, щоб мати приносила молоко і їм. Одного разу, коли мати прийшла до них, то вона побачила, що жінка померла від тифу. Матері стало шкода дітей і вона забрала молодшого Давида, якому було років 11-13, додому. Батько спочатку сказав їй відвести хлопця назад, адже за переховування євреїв могли розстріляти. Але мати не погодилась і сказала, що буде молитися за збереження їхнього життя. Так Давид залишився в нашій сім’ї. Мати одразу викупала його і одягнула в одяг старшого брата, який був на війні. Давид проспав цілу добу. З тих пір він почав жити в нас. Це було в березні 1942 року. Коли хтось сторонній заходив до хати, то він швидко ховався під ліжко.
Давид почав називати мою матір мамою. Тривалий час про нього не знали. Коли вже стало тепло, він почав допомагати по господарству – пас гусенят, а згодом і корову. Сусідам сказали, що він родич матері із її села, а батьки у нього загинули. Давид не дуже був схожий на єврея, тому всі в це повірили. Але діти, з якими він пас корову, зрозуміли, що він єврей. Давид якось прийшов з поля і сказав, що більше не буде пасти корову, бо діти називають його «жидом». Батько сів на коня, поїхав на поле і насварився на дітей, з тих пір вони не ображали Давида. Мозес, якого називали Мішою, приходив до нас провідати брата і поїсти.
Євреям у гетто наказували нашивати на одяг спереду і на спину білі шестикутні зірки, щоб вони не могли виходити за межі дозволеної території.
Але вони відривали ці зірки, коли виходили в село, а потім нашивали знову. Прожив Давид у нас до 1943 року.
Вже після війни, коли Давид одружився, він написав листа, і ми почали листуватись. Після війни він приїхав до нас уже після смерті батька, в 1973 році. Він пішов з нами на кладовище і на колінах молився біля могили мого батька. Я теж їздила до них в гості в Чернівці.
Оксана ПРИТУЛА, молодший науковий співробітник районного краєзнавчого музею.
вранці -2…-4° 
