Народжений у сім’ї вчителів Феодосія Лавровича та Раїси Марківни, з ранніх років жив школою (а часто й у школі), разом із батьками «вивчав» географію колишнього Джулинського району. Вікнино, Червоне, Війтівка, Мочулка – довоєнний етап роботи батьків. У післявоєнний період сім’я проживала в Шумилові, виховували та навчали дітей у школі. Тривалий час Феодосій Лаврович був директором школи, і чимало жителів добрим словом згадували свого директора. Троє дітей Феодосія Лавровича за прикладом батьків обрали професію вчителя, закінчили Вінницький державний педагогічний інститут. Валентин Феодосійович став учителем фізики, Анатолій Феодосійович обрав фах учителя фізичного виховання, Ганна Феодосіївна стала учителем початкових класів.
Шлях Валентина Феодосійовича – типовий для радянського юнака: школа, інститут. Після закінчення педінституту була служба в рядах Радянської Армії. Демобілізувавшись у 1958 році, Валентин Феодосійович отримує призначення на посаду вчителя фізики Тернівської середньої школи.
Де б не проживали Кокошки, та неодмінно приїжджали в Джулинку, на свою малу батьківщину. Там і накинув оком Валентин на сусідку – Ганну, теж учительку, випускницю філологічного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, на той час – завуча М’якохідської школи. Побравшись, продовжували працювати у Тернівці.
У 1969 році повернувся Валентин Феодосійович у Шумилів, отримавши призначення директора школи, став продовжувачем справи свого батька.
Минали роки, виростали, закінчували школу учні, підростали каштани, посаджені біля школи. Так, у турботах, роботі промайнуло чимало років, відданих Шумилівській школі. Виросла і сім’я: донька Наталія, сини Сергій та Володимир наповнювали дитячими голосами учительську квартиру. Жили при школі, за її розкладом. І досі згадує Наталя, як прокидалась, коли починала підмітати прибиральниця подвір’я, коли відкидали сніг, прочищуючи стежку до шкільного двору, розпалювали грубки… І постать матері, що перевіряє зошити, затінивши настільну лампу, батька, який готується до уроків чи працює над шкільною документацією… 1979 рік – нова сходинка у трудовій біографії: Валентина Феодосійовича призначено директором Джулинської школи-інтернату. Нові турботи, нові діти, новий колектив… Особливо важко було у 90-ті роки, коли розпалася система постачання, забезпечення шкіл. Але колектив на чолі з директором докладав усіх зусиль, щоб діти не були нічим обділені. Саме тоді розпочалось зародження спонсорної системи допомоги, багато роботи велось власними силами, здешевити харчування допомагали овочі, вирощені на власному полі. За роки роботи Валентина Феодосійовича побудовано навчальний корпус, виконано зовнішні оздоблювальні роботи гуртожитку, їдальні, відремонтовано водопостачання їдальні… Продовжувачем педагогічної династії Кокошків є дочка Наталя – вчитель фізики Джулинської ЗОШ, син Володимир – вчитель трудового навчання Джулинської школиінтернату, невістка Марія – вихователь. В управлінні Південно-Західної залізниці трудяться син Сергій та невістка Людмила. Люблять і поважають старійшину роду п’ятеро онуків та двоє правнуків.
З 1997 року Валентин Феодосійович на заслуженому відпочинку. Та не може без роботи – знайшов себе у бджільництві, освоїв комп’ютер, спілкується з колегами, пізнає новини, світ.
Прийміть, Валентине Феодосійовичу, найщиріші вітання з нагоди ювілею.
Колеги
вранці -2…-4° 
