Після цього всі одразу розуміють, про кого іде мова.
У житті часто трапляється, коли певні обставини, доля самі ведуть людину по життю. Здавалося б, здобувши сільськогосподарську освіту, мав би працювати за фахом, а не працював і дня.
І тільки тому, що Бершадщина завжди славилася добором кадрів керівників. От і його, враховуючи ділові якості, переводили з посади на посаду.
Найповніше розкрився, як керівник, коли перевели директором Бершадської нафтобази. Його тодішні підлеглі і до сьогодні можуть не знати, як місяць оббивав пороги Кабінету Міністрів України, аж поки не домігся, щоб виділили кошти на її реконструкцію. Після якої і стала вона однією з кращих не тільки в області, а і в Україні. І це за умови, що широкої залізничної колії до неї не було підведено. А перевантаження вантажів на вузьку обходилося дорого, та ще й не вдавалося уникнути при цьому недостач.
Підрахувавши тоді все, закупили КрАЗи, КамАЗи і почали возити пальне самостійно.
Здавалося б, теж затрати, а рентабельності домоглися навіть кращої, ніж там, де мали залізничну колію.
Само собою в житті, звичайно, не дається нічого. От і у цьому випадку треба було формувати ще і колектив однодумців. І вийшло так, що якщо і розраховувався тоді хтось, то тільки за віком. Кажуть, що за усі ці роки він навіть не записав нікому суворої догани. І це на підприємстві з підвищеною небезпекою. 3 цього теж можна зробити висновок про нього, як про керівника.
Були тоді періоди, коли мав до 186 діб відряджень на рік.
У Тюмені домовлявся про нафту, везли її на переробний завод і тільки звідти вже пальне. Проте на цій нафтобазі «тримався» тоді увесь район. Про збої з поставками пального не було і мови.
Щоб було саме так, мав наставників і в області, і у міністерстві. На районному рівні з ним теж рахувалися – не раз обирався депутатом районної, сільської рад. Але справжніми своїми учителями і до цього часу вважає О.І. Марущака, з яким працював у Бирлівці, і В.Ф. Темного. Саме від них перейняв, що де б не трудився, потрібно було займатися конкретною роботою. Коли з початком приватизації в Україні нафтобазу викупили, один тільки він у цій системі на знак незгоди розрахувався за власним бажанням, тоді як інших його колег звільняли, скоротивши посади.
Тепер від неї, згадує з тугою, залишилася хіба що територія.
Нині разом із колективом знову опікується людьми, але вже тими, які отримали травми на виробництві, професійні захворювання, та ще й у двох районах.
Різне, звичайно, траплялося на його віку, за що іноді доводилося розплачуватися навіть власним здоров’ям. А все ж виховали з дружиною двох дітей, дочекалися двох онуків.
Щоб втриматися в житті, вважає Василь Кузьмич, насамперед, важливо бути, у повному розумінні цього слова, людиною. А ще – дуже добре знати свою справу, і тоді все буде гаразд. Завжди виживали тільки ті, хто працював, і так буде завжди.
У житті особисто він не раз міг замахнутися і на вищі посади. Але це не у його стилі.
На цьому можна було б поставити крапку. Але враховуючи, що дев’ятого січня він відзначив шістдесятилітній ювілей, залишилося побажати, щоб особисто В.К. Колесніков не ставив її у своїй кар’єрі, його досвід ще довго буде корисний людям.
Павло КУШПЕЛА
вранці -2…-4° 
