Хоча і не такою вже престижною була ця робота. Відслуживши в армії, знову повернувся у рідне село на свою посаду. Невдовзі він – головний агроном у
М'якоході. У районі ще і дотепер жартують: тому, хто пройшов "м'якохідську школу", ніяка посада, місце роботи вже не будуть страшними.
Михайло Олександрович є одним із тих спеціалістів, хто ніколи не рвався у верхи, а якщо і висували, пропонували, то тільки справедливо, по заслугах. Тож невдовзі вже очолював партійну організацію у рідному селі. Звичайно ж, зв'язків із полем не поривав.
Якщо розповідати про нього на сьогодні як про спеціаліста, нехай навіть високого класу, то розповідь була б далеко не повною. Хліборобське ремесло – одне, але набагато складнішою є робота з людьми. Та швидко опанував і цю науку. Долаючи сходинки службової кар'єри, завжди прагнув бути серед людей, до тонкощів обізнаний з їхнім життям, проблемами. Тому з напівпогляду здатний зрозуміти кожного, хто зайнятий у сільськогосподарському виробництві. А так, як ще з молодих років душею прикипів до поля, то невдовзі вже був головним агрономом у досить непростому господарстві свого села.
Далі – заступник начальника районного агропромислового об'єднання, начальника районного управління сільського господарства. Кажуть, що він з тих, хто не тільки вміє організувати той чи інший процес, а і передбачити ситуацію.
Дуже схоже, що господарської хватки Бондарчука вже тоді міг остерігатися дехто із вищого районного керівництва. Не спроста ж Михайло Олександрович опинився головою правління в одному з найвідсталіших господарств – ставківському.
Хоч головував недовго, справи почали вирівнюватися і там. Це помітили люди, тому й по сьогодні у цьому селі про нього не тільки пам'ятають, а і шкодують, що не залишився у них.
Останні шість років М.О. Бондарчук був начальник районного управління агропромислового розвитку райдержадміністрації. І, здається, що так, як з рядовими людьми, спільну мову завжди знаходив і з керівниками господарств, спеціалістами. Поля, ферми, механізовані загони в районі знає не гірше, ніж колись у себе у
Флорино. Повага до нього простежується не тільки як до професіонала, а ще і як до людини, яка практично ніколи не змінювала своїх поглядів, мала власну думку у всіх ситуаціях і уміла відстояти свою позицію. Далеко не кожному керівникові такого рангу вдається постійно бути щирим у всіх ситуаціях і разом з тим зберігати своє "я".
Перебуваючи на такій посаді, всім вгодити, звичайно, важко, і він не прагнув того. Натомість виявляв "дипломатичні" здібності. Завжди умів так повести роботу, що за багатолітню газетярську практику жодного разу не доводилося чути на його адресу поганого слова.
Різною буває у керівників вимогливість і він вимогливий теж, але справедливий. А по отій справедливості і визначається уся його подальша робота. На яких би тонах не розмовляв з керівниками, жоден на нього, здається, не ображається. Навіть дякують. Він з тих, кого можна у складних, незрозумілих ситуаціях щось перепитати, про щось порадитись. Причому, завжди радий такому спілкуванню будь з ким.
Навіть як щось робилося не так, а у складному сільськогосподарському виробництві це буває, ніколи не виходив за рамки норм поведінки, не ставив за мету принизити, комусь щось "віддати", тим більше помститися. На якій би посаді не перебував, складалося враження, що особисто у нього не було проблем. Ймовірно, людяність, помножена на багаж знань і досвіду, додавали йому сил і впевненості.
Якщо комусь із керівників доводилося нелегко і він починав скаржитися, по-батьківськи радив: "Важко, залишай цю посаду і шукай іншу". Та небагато ставали на цей шлях з його ініціативи, бо відчували у начальникові управління, що зуміє, як щось не так, об'єднати їх, налаштувати на взаємодопомогу. В одиночку ж тепер не виживеш.
Підлеглі про Михайла Олександровича відгукуються, що він саме та людина, з якою можна не тільки довго працювати, а і плідно. Ніколи не гарячкує, хоч іноді аж відчувається, що з того чи іншого приводу і у нього буває не все гаразд на душі. Натомість завжди розсудливий, вислухає людину. При цьому обов'язково вникне у проблему. Відвідувачів, бувало, просто вражало, наскільки толерантно ставився до кожного. Особливо мав нагоду не раз спостерігати, що ніколи не скаже у тій чи іншій ситуації підлеглому "не так", а "приглянься", "розберися". При потребі допоможе. Його стиль роботи взагалі, як кажуть, земля і небо, якщо порівнювати із стилем деяких керівників на місцях. А де людське ставлення, там і робота спориться краще. Очолюване ним сільськогосподарське виробництво у районі щороку було на провідних позиціях в області. Одним із факторів, які сприяли цьому, є те, що М.О. Бондарчук людина команди, уміє працювати у ній.
Про сім'ю Михайла Олександровича годі вже і розповідати. Його син, до речі, теж не на жарт захопився сільським господарством і прекрасно справляється, будучи одним із співзасновників у
Поташнянському господарстві.
Не важко було передбачити, що вчора, мабуть, як ніколи, не змовкали телефони у нього вдома, не зачинялися двері. Усі, хто його знає, обов'язково зателефонували, навідалися, щоб особисто привітати із 60-річним ювілеєм.
Не кожному, погодьмося, вдається піти у відставку, залишивши після себе настільки хороший слід. Його стиль спілкування, прагнення "засвітитися" не на словах, а на конкретних справах, надовго запам'ятається тим, хто працював поряд з ним. Зміст його життя якийсь навіть особливо повчальний. Бо ж доказав: для того, щоб жити цікаво, повноцінно, не обов'язково одразу ж рватися у верхи.
Павло КУШПЕЛА,
кореспондент газети.
вранці -2…-4° 
