Нема-нема, та й згадуємо самотню нині вже двоповерхову будівлю восьмирічної школи, в якій навчалися. Тривожить її тепер хіба що вітер, який грається у верховітті дерев навколо неї, або ще чи не щохвилинний шурхіт коліс автомобілів, які проїжджають по дорозі біля неї, якою ми щодня ходили на уроки.
Не можемо забути і про те, як ми, тоді ще зовсім діти, заходили на завжди чисто підметене її подвір'я. Зазвичай дуже часто щоранку на ґанку цієї школи зустрічав нас директор Данило Петрович Вербіцький, який з сім’єю жив на її території. Далі наш шлях пролягав повз бібліотеку, у якій звично чаклувала над книгами Тетяна Семенівна Уманська. А вже в класі привітно вітався з кожним із нас наш перший учитель Степан Дем'янович Фіщук. Він зазвичай перевіряв зошити з каліграфії. Як не завадила б теперішнім дітям та онукам така наука! Перші букви, цифри, виведені у зошитах нашими рученятами, теж його заслуга. Ніколи не зітреться у пам'яті кожного з тодішніх учнів спогад про ручки із змінними перами, які про запас носили у портфелях, або про чорнильниці, прописи, які були на кожній парті.
Весна за весною – і нашим керівником у п'ятому класі стала Лідія Максимівна Вербіцька, учителька української мови і літератури. Заходила вона у клас завжди неквапливо, спокійно. Скине, бувало, хустинку з голови, яку у народі називали тоді «мушлінкою», складе акуратно трикутничком і покладе на спинку свого стільця. Як хотілося тоді нам, дівчаткам, і собі мати такі хустинки.
Німецької і російської мов навчала нас хоч і досить сувора на вигляд, проте з лагідною душею, Тала Володимирівна Кушпела. Вона ж керувала і хором. Танцювальний гурток діяв під керівництвом учительки фізкультури Марії Григорівни Мазурик. У світ арифметики, алгебри і геометрії вводила нас Олена Фомівна Нижник, яка чомусь запам'яталася завжди ніби заклопотаною. Із захопленням проходили уроки фізики, які проводив Володимир Олександрович Закаржеєв. Згадуються і учителі Тетяна Филимонівна Яловенко, Борис Мефодійович Кушпела, Онися Олексіївна Бевзюк, Марія Дем'янівна Гуменна.
Ми, тодішні випускники, давно розбрелися по світу у пошуках свого щастя. Чимало відійшли у вічність. Що вже казати про наших учителів, яких ми так часто згадуємо, пам'ятаємо. Тож згадаймо про них і у день їхнього професійного свята. А разом з нами нехай згадають про своїх старших наставників, яких часто називають другими батьками всі, хто сидів за учнівською партою. Адже і від них дуже значною мірою залежала подальша доля кожного з нас.
Надія КУШПЕЛА, за дорученчям випускників 1967 року Устянської восьмирічної школи.
вранці -2…-4° 
