Пам’ятаю Бенчика, який підводою зустрічав вузькоколійний поїзд, а потім вздовж Флориного голосно повідомляв, що нова-стара геніальність прибула на станцію Бершадь. Це було не просто містечко. Тут жили мудрі євреї – Фурман, головний аптекар, Ейдельман, єдиний елегантний фотограф, та багато інших. Знані не тільки в місті, а й у районі були Рачинський, партійний керівник, Нестеровський, директор-розумака, Будкевич, керівник осередку здоров’я, Новаківський, жіночий рятівник-чудесник.
Можна згадати й інших відомих бершадців, без яких райцентр не був би таким оригінальним і колоритним...
Колосіївка (нині вул. Леніна) – колиска мого життя.
Вздовж Колосіївки текла «Кемпа» (так ми називали річку з чистою водою, яку можна було пити, як джерельну). Наші бабусі та матері тут на колоді прали білизну. Закінчувалася вона кузнею, біля якої зупинялися і молоді, і старі.
Не забувається мій батько Феофан Васильович, якого в 37-му забрали, як заклятого ворога, але згодом випустили з незрозумілих причин.
Не забудуться футбольні баталії на Степку м’ячем, який пошитий був лагідними руками мамуль-бабусь.
Босоніж ми пасли худобу на пагорбах у напрямку Чапаєвки (нині Війтівки).
Пережили страшні роки окупації, голод 47-го.
Найбільше врізалося в пам’ять: люди–лагідні, мудрі, терплячі, для них найголовніше в житті творити добро.
У далекому 1953 році я виїхав з Бершаді. Доля занесла мене в Кам’янець-Подільський. Спочатку – навчання в педінституті, а потім – десятки років роботи... Але час від часу приїжджаю в рідне місто. І згадую, згадую, згадую...
Запам’яталися на все життя перші вчителі Ніна Зарицька та Юлія Соколовська.
Центром Бершаді був міський пляж. Солідна рятівна станція, прокат водних велосипедів, місце, де цілодобово грали в шахи, спілкувалися, ділилися своїми радощами та проблемами. Душею шахів був Геннадій Постель.
Між жителями міста не було злості, ненависті, а були взаємна повага, доброзичливість, допомога моральна, а якщо потрібно, то і матеріальна. Скільки гумору, ентузіазму було у Льоні на прізвище Бершадський!
Перша обласна спартакіада на симпатичному стадіоні, де Йосип Тейлор пробіг 100 метрів за 11 секунд. Бершадські футболісти, баскетболісти, волейболісти була кращими в області.
Окрасою центральної площі в Бершаді є храм. А колись багато років правив у ньому службу мій дідусь, протоієрей Хрисанф Павлович Стопкевич.
Ніколи я не забував про рідну Бершадь. Адже і вона, і Кам’янець – неповторні, гарні, зелені міста, які не оминув своєю ласкою Всевишній.
І тут, і там, і скрізь по Україні люди просять у Бога миру, щоб не було війни, щоб хоч дітям та онукам краще жилося.
Бершадський центральний стадіон колись був заповнений вщерть, коли місцева команда грала з запеклими друзями-суперниками з Гайворона. Голова спорткомітету Павло Рибак організовував безперервні виїзди футболістів (в основному зі студентівбершадців) на престижні змагання обласного рівня.
Хоч 60 років живу в Кам’янці, проте кожного року відвідую колиску мого життя, рідну Бершадь. Завжди шукаю щось нове, приємне, позитивне. Гарні дороги, ввічливі водії. Велика кількість новобудов, приємні доброзичливі мешканці. Вразило те, що на стадіоні грають у футбол, теніс, відпочивають люди різного віку. Якоїсь неділі відвідав храм у Бершаді. Звернув увагу, що при вході чимало дитячих візків. Гарна служба.
Можливо, віра врятує світ і мир у нашій славній державі.
Олег МАНЖУЛОВСЬКИЙ.
вранці -2…-4° 
