Ось приклади.
Поїхав один житель нашого села в місто, повернувся додому через десять місяців. А чотирирічний племінник його не впізнав. Розповів мені цей односельчанин так: «Дєсять мєсяцев нє бил дома, і он мєня нє узнал». Я й кажу: «Це не дивно, він малий, то й забув тебе. Дивно те, що ти за цей час забув рідну мову.
Може, через це він тебе й не взнав, подумав, що якийсь іноземець».
Ще кілька спостережень.
В однієї дівчини, що приїхала з міста і ходила по селі, запитали, де вона вже встигла побувати. Вона відповіла: «Да я вже скрозь-скрозь обхаділа».
Інший хлопець повернувся з армії взимку. Іде з косою по селу. Його запитують: «Куди йдеш?» – «Да іду касіть очерет». – «Ти що, вже по-російському говориш?» – «Да, нас так учілі».
У своєму мовленні ми не повинні обходити й діалектних слів. Вони теж збагачують мову. Жаль, що молодь не знає значення деяких слів.
Якось одна бабуся зайшла в магазин і запитала: «У вас чари є?» Продавщиця питає: «А кого це ви маєте чарувати?» Бабуся: «Я мала на увазі кухонні чари, на яких жарять». Продавщиця: «Ви, бабко, навчіться, як правильно говорити. Треба казати: сковорідки, а не чари».
Не знаю, чи запам’ятала продавщиця значення цього діалектного слова, а я пам’ятаю, що мама колись називала велику сковороду чарою, а маленьку – чаричкою.
Думаю, що читачі могли б наводити чимало подібних прикладів. Було б добре, якби про різні випадки зі словами та й про цікаві слова ми змогли б прочитати в газеті.
Василь ДЕРКАЧ.
с. Кидрасівка.
вранці -2…-4° 
