Як відроджували святиню

Через цю місцину пролягав чумацький шлях на південь до Царгорода і Хаджибея (Одеси). Але ним користувалися татари і турки, спустошуючи наші землі. Перепадало й Романівці, тому жителі і розбудували цілу мережу підземних ходів та схронів. У 1777 році на кошти прихожан у селі побудували дерев’яну однокупольну церкву із дзвіницею.

До 1793 року романівчани були уніатами, а потім повернулися до православ’я.

Наприкінці XIX століття місцевій церкві належало 2380 саженів присадибної ріллі, 6 десятин сінокосу. З 1877 року працювала церковно-парафіяль на школа. До Романівки, як самостійного приходу, були приписані Любашівка (частина нинішньої Голдашівки) і Якубівка (частина Михайлівки). У 1901 році у Романівці проживало 1004 особи.

У 1967-му церкву було зруйновано. І тільки у 1996 році було відновлено службу у пристосованому для цього колишньому шкільному приміщенні. З тих пір у віруючих і зародилася ідея побудувати храм.

– Але зібраних коштів виявилося для нього замало, – розповідала вчителька-пенсіонерка Г.Д. Годованець (нині покійна). Довелося ходити і просити гроші в сусідніх селах.

Спочатку Г.Д. Годованець звернулася у райцентрі до В.С. Рудя і він виготовив проект церкви. А К.І. Горбатюк дякує всім людям, які допомагали її будувати. Матеріали за помірними цінами допомогло придбати керівництво району, а А.С. Матвієнко допоміг матеріально та надав спонсорську допомогу на виготовлення іконостасу. У майстерні Бершадського спиртозаводу виготовили хрест, який встановили на куполі церкви.

Слова подяки жителі села висловлюють й І.Г. Красіленку, який допомагав порадами, роботою та коштами, а також протоієрею села Війтівки Г.Г. Кожокару, який подарував у храм ікони, церковне начиння. В.С. Дейнега розписав у церкві купол.

Наш земляк, народний депутат України Г.М. Заболотний та голова райдержадміністрації М.Г. Бурлака посприяли у придбанні панікадила та у виготовленні хреста, а також будматеріалами.

Під керівництвом майстра Анатолія Лук’янчука з Томашполя виготовлено чудовий іконостас, кошти на який збирали всією громадою – допоміг ними і підприємець Анатолій із Шаргорода (прізвище, на жаль, загубилося). Односельчани дякують за допомогу і М.І. Кучеру, який виділив кошти на вимощення. Хочеться подякувати і Марії Бондар з Війтівки, яка подарувала розп’яття Ісуса Христа та запевнила, що наша церква благодатна.

Коли відроджували святиню, багато допомогли і наші колишні сільські голови: Б.Т. Драпак – з оформленням ділянки землі, В.С. Деркач теж сприяв як будівництву церкви, так і її відкриттю. Нинішній сільський голова А.П. Палагній планує огородити територію церкви, встановити ворота.

Та основний тягар взяла на себе сільська громада – гроші здавали люди обох конфесій.

Зводити новобудову почали у 2004 році і у її будівництві чимало допомогли навіть діти, які працювали нарівні з дорослими, – Сергій Коваль, Андрій Німчук, Вадим Горбатюк.

Андрій і Сергій пізніше навіть вінчалися і ставали на весільний рушник у цій церкві.

За внутрішні роботи – штукатурку, шпаклівку – хочемо подякувати молодим будівельникам В.А. Лізовенку, В.М. Тягнибіді, О.В. Булатніку, В.Ю. Бурдієнку, які працювали зрання допізна.

Дякує громада всім добрим людям, які допомогли у будівництві храму Казанської Ікони Божої Матері. Нехай Господь оберігає їх та їхні сім’ї і дарує їм многая й благая літа.

Галина ГОНЧАРЕНКО, бібліотекар.