Від Василя Івановича Цимбала, який працює бригадиром тракторної бригади, головного інженера Андрія Івановича Козійчука та завідуючого автогаражем Василя Даниловича Закерняка (на знімку зліва направо) багато в чому залежать успіхи підприємства. До речі, в Андрія Івановича у трудовій книжці єдиний запис – із птахокомбінату. В.Д. Закерняк на своїй посаді теж вже більше трьох десятиліть. Фото Руслана ХРАНОВСЬКОГО.
Заступник голови правління птахокомбінату Тетяна Борисівна Натолочна далеко не новачок у птахівничій галузі, хоч основний її фах, який ще й співпав, що не завжди буває, з її покликанням, – економічна робота. Але, орієнтуючись на те, наскільки глибоко володіє ситуацією на полях (птахокомбінатом обробляється три тисячі гектарів землі), можна сказати, що вона ще й агроном, і технолог по вирощуванню птиці та по її переробці.
– Кукурудзу, – розповідала Тетяна Борисівна, – не тільки вирощуємо більше як на тисячі гектарів, а ще й щоразу сушимо на власній сушарці за спеціальним температурним режимом, щоб зерно мало найвищу поживну цінність для птиці.
Причому, тут давно навчилися вирощувати стоцентнерні, і навіть вищі, врожаї качанистої. Близько дев’яно - ста центнерів з гектара намолочували її й у нинішньому році (коли готувався цей матеріал) в одному з полів – далася все-таки взнаки цьогорічна літня спека та ще й у пору, коли формувалися початки.
Через непомірні опади восени під загрозою зриву, як і в інших господарствах, були строки посіву озимих культур. Але, орієнтуючись на те, що з настанням погоди засівалося щодня до вісімдесяти гектарів, складалося враження, що тут запросто могли надолужити згаяний через негоду час. Темпам польових робіт сприяло й використання найсучаснішої високопродуктивної техніки – як посівної, так і збиральної.
Але навіть маючи у власному арсеналі такий набір, використовують її продумано. На збиранні кукурудзи були зайняті тільки два зернозбиральні комбайни, два інші – теж імпортного виробництва «Нью-Холенди» – тим часом берегли для обмолоту ранньої групи зернових, на яких вони працюють практично без втрат.
На посіві в агрегаті із трактором (теж імпортного виробництва) була задіяна чи не єдина в районі сівалка «ТerraNova», яка призначена для роботи по нульовому обробітку грунту. За один прохід такого агрегата виконується декілька технологічних операцій.
Вирощувати зернові у птахокомбінаті змушені для того, щоб мати власного виробництва комбікорми. Утім, три тисячі гектарів наявної землі для цього вже замало, і декілька тисяч тонн їх все ж змушені докупляти. Тим більше, зросла у них потреба, адже у цьому році запровадили ще й власну, війтівську, технологію вирощування птиці – на сім її оборотів.
А «втиснути» цей сьомий оборот вдалося, найперше, за рахунок удосконалення технології її посадки. Якщо у минулому році за 9 місяців вдалося зробити 4,24 її обороти, то у цьому році, за такий же період, вже 5. Дні її вирощування за цей період зменшили на 1,3. Якщо у 2012 році вирощували птицю 41 день, то тепер, в середньому, тільки 40, а в одному з цехів, де її посадка наймасовіша, – тільки 39 днів.
Прирости ж птиці збільшувалися за рахунок підвищення її продуктивності. Якщо при посадці 41 день вони становили по 50,3 грама, то при 40-денному утриманні – по 51,2 грама. Здавалося б, якісь там грами, але за рахунок саме такої продуктивності тут і змогли дозволити собі зменшити строки її вирощування.
У кінцевому ж підсумку це дає 1800-2000 тонн м’яса, і у цьому році планують вже виробити його 15 тисяч тонн (торік було вироблено 13,1 тисячі тонн).
Наскільки вигідним це є у грошовому еквіваленті, поки що вважається комерційною таємницею. Відомо тільки єдине – це від 560 до 650 тисяч гривень додаткових над - ходжень у районний бюджет.
Усього ж нарахувань усіх видів, враховуючи і розмитнення, платежі з якого також ідуть на наповнення бюджету, птахокомбінат дає за рік 12,5-13 мільйонів гривень.
У структурі районного виробництва м’яса це господарство вже виходило на 9697 відсотків, у цьому ж році показник прогнозується ще вищий.
Цікаво, що у колективі начебто ніхто цим не хизується.
Нехай, мовляв, подібним чином розвивається виробництво яловичини і свинини.
Найзаповітніша ж мрія у птахокомбінаті: якнайповніше використовувати наявні потужності. Бо тільки таким чином можна буде виживати. А ще однією є виробництво конкурентоздатної продукції, яка повинна бути ще й дешевшою. А чогось подібного досягнути можна тільки за умови економічно обгрунтованого використання обладнання.
Чи не наступає, як кажуть, на п’яти птахокомбінату «Бершадський» досить потужне споріднене підприємство, яке базується поблизу Ладижина? Як не дивно, але у Війтівці про це навіть мову не хочуть вести. У них, кажуть, свої особливості виробництва, а у нас – свої.
Тому питання конкуренції навіть не постає.
Досягнутими здобутками тут, найперше, завдячують трудовому колективу, бо без людей і насправді нічого не вдалося б зробити. Водночас на птахокомбінаті ніколи не ставили завдання виробляти продукцію будь-якою ціною, чи за рахунок когось. Натомість завжди прагнули зберегти робочі місця.
Ймовірно, зі своєю мораллю тут, певною мірою, і не вписуються в сучасний (або, як його дехто називає, дикий) капіталізм, але організовують все зовсім по-іншому. Розповідають, на птахокомбінаті ніхто навіть не може дозволити собі, щоб у колективі працювали в таких непомірно складних умовах, як це буває в Європі. Тому і сформувалися вже цілі династії трудівників. Моральні цінності тут понад усе. Саме тому, мабуть, на інших подібних підприємствах має місце плинність кадрів, а тут, навпаки, трудяться цілими сім’ями. Причому, працюючих більше півтисячі, і для всіх створено відповідні умови праці, гарантований соціальний захист.
Хоч дехто вважає, що тільки молодь спроможна зрушити з місця технічний прогрес, на птахокомбінаті «Бершадський» більшість працівників в основному середнього віку. Ніхто, звичайно, не проти молодих, але ними потрібно не тільки грамотно керувати, а і спрямовувати їхню енергію на конкретну роботу, контролювати, як вона виконується. Без такого контролю на успіх розраховувати не варто.
Звичайно, кожна з професій передбачає коло чітко розроблених обов’язків. Людина, яка приходить на роботу, знайомиться з ними, і тільки після цього тут питають за їх виконання. На цьому підприємстві кожний знає, що саме він має робити, тому і є віддача.
Цікаво, що на птахокомбінаті вважають, що проблема на сьогодні буває ще і з кадрами хороших керівників.
Важливо, щоб у них був не тільки диплом, відповідний фах, а ще й певний талант працювати «з вогником», умін ня поводитися з людьми.
Він повинен і сам бути зібраним, організованим, і людей повинен уміти організувати, повести за собою, донести до них відповідні рішення.
Щодо нарощування поголів’я птиці, то змушені були робити це, тому що побудували, причому за власні кошти, високопродуктивний забійний цех із голландським обладнанням, що обійшлося недешево. Використовувалося ж воно відсотків на шістдесят. На сьогодні середня його потужність від трьох до шести тисяч голів птиці на годину. А оскільки такої кількості не вистачало, змушені були збільшити об’єми посадки. Для цього, нарешті, навіть домоглися, щоб під пташник реконструювати части ну свинокомплексу в Джулинці. На жаль, чимало вже втрачено і, щоб відбудувати його, необхідні великі затрати.
Проблем зі збутом вироблюваної продукції немає. Хоч вироблялося її вже до 98 видів, від окремих змушені були відійти. Підлаштовуватися тепер доводиться під ринок, враховуючи, який із видів продукції більш вигідний підприємству. Щоправда, останнім часом тут працюють над розширенням асортименту ковбасних виробів, які користуються попитом, – копчені, напівкопчені, салямі, сервелати, напівсухі.
Пригадується, наскільки важливу роль в організації тутешнього виробництва у свій час відігравало бюро економічного аналізу – очолювала цю ділянку роботи знову ж таки Тетяна Борисівна. На сьогодні тут теж на кожному кроці підбиваються підсумки роботи, контролюються організаційні питання. До кожного підрозділу, на кожну партію птиці доводяться відповідні ліміти. Це означає, що птиця тільки садиться, а на підприємстві вже знають, скільки потрібно кормів, пального, медикаментів, електроенергії тощо. Без подібного підходу до організації виробництва економіку годі вибудовувати.
Щотижня здійснюється підсумковий аналіз, як спрацювала за той чи інший період птиця. У результаті проглядається її рух, вага.
Обов’язково все аналізується і після завершення партії. А щодо планерок, то вони проводяться щодня.
Справа в тому, що особливістю у птахівництві є те, що за 42 дні птиця повинна вирости із 32 грамів до 2,4 кілограма. Варто втратити хоч один день, як надолужити його буде вже дуже важко.
Відповідний аналіз здійснюється і в галузі рослинництва, підсобних підрозділах. Тож складається враження, що саме завдяки цьому у свій час, коли птахівництво у регіоні занепадало, у птахокомбінаті цю галузь втримали і навіть спромоглися розвивати. На самому ж птахокомбінаті дещо іншої думки. Втрималася вона тільки завдяки тому, що очолює підприємство Іван Іванович Андрушко – керівник, який чітко ставив перед собою мету і вів до неї ввесь колектив. Та і до сьогодні тут кажуть, що він і сам ніколи не може всидіти на одному місці без діла, й іншим не дає спокою, організовуючи виробництво згідно з вимогами часу. Він, практично завжди, жив і живе цим підприємством. Тому і вижили у важку пору.
На птахокомбінаті навіть керівникам виділити важко, хто трудиться краще, бо добре працюють усі. Як аргумент навели приклад: коли одна-однісінька людина йде, бувало, у відпустку, а продуктивність птиці вже не та. Здавалося б, усе те саме – корми, птиця, персонал, технології, режими, а результати різні. Ось що таке людський фактор.
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
