Перша церква тут була побудована власними силами ще у 1852 році, коли населення налічувало 1115 осіб. За переказами старожилів, побудували її велику і красиву, територію огородили. Громадою побудували тоді також дзвіницю.
Перша церква була дерев’яна, пізніше її розібрали і продали, а на її місці побудували іншу.
Але після відомих історичних подій у 1928 році церкву зруйнували, як і багато інших. Відтоді віруючі змушені були добиратися, щоб помолитися, хто в Устя, хто в Осіївку, а для багатьох було ближче залізницею в Гайворон.
Не раз доводилося підвозити у свята маму до церкви і тоді ще агрономові, а тепер вже керівникові устянського господарства Павлу Марущаку, який теж жив у Луговій.
Звісно, по дорозі підбирали сусідів, всіх, хто траплявся. А коли мама почала вже занемагати від віку, якось запропонувала синові, щоб, як тільки буде у нього така можливість, посприяв своїм односельчанам у спорудженні нової церкви у їхньому селі.
Просили його й інші жителі села.
Відтоді ця настанова матері не давала спокою Павлу Григоровичу, стала для нього своєрідним дороговказом, метою у його подальшому житті і діяльності.
Початком будівництва нової церкви можна вважати 30 квітня 2013 року. Закінчили ж його у 2016 році.
Робилося все спільними силами – господарства і громади.
Котлован під фундамент, через непередбачувані обставини, довелося докопувати вручну на значну глибину, щоб будівля надалі не дала тріщин, як це буває у новобудовах. Будувати її на новому місці, неподалік від ФА- Пу, на роздоріжжі, а не там, де вона була колись, спільно вирішили тому, що населення села відтоді зменшилося до 426 осіб. І якщо колись біля старої церкви жили люди, то тепер вона виявилася б за селом.
На будівництво, тільки воно розпочалося, йшли всі.
Роботи було розподілено так, що кожна вулиця мала свій метраж, скільки метрів і у якому напрямку треба копати. Якщо Шишкарівка копала до вівтаря, то Дзюбаківка від вівтаря далі. На будівництво йшли всі чоловіки.
Фінансове забезпечення здійснював директор місцевого сільгосппідприємства Павло Марущак.
Місце, де віруючі могли помолитися, було і до цього.
Коли в село з Великої Киріївки привезли батюшку – Сергія Івановича Сташка, для церковних відправ йому виділили приміщення старого дитячого садка, де він і обладнав тимчасову церкву. З початком будівництва нової він трудився нарівні з усіма, допомагав і з тачкою в руках, і з лопатою.
Належне треба віддати і тому, що не залишалися осторонь робіт і земляки, які виїхали з села. Наприклад, Сергій Маковський, який тепер займає високу посаду в системі залізничного транспорту. Його батьки жили у Луговій і знайшли тут свій останній притулок. Архітектора Валерія Молодих запросили з Немирова. На відкриття церкви, побудованої за його проектом, він приїхав з донькою і був у захопленні від побаченого. Запросили і будівельників.
Відомим в Осіївці різьб’ярам Пилипишиним (батькові та його синові з невісткою) знадобилося майже два роки на виготовлення іконостаса.
Кажуть, такого немає в жодній церкві області. Його оздоблення замовляли у відомій майстерні Бачинського.
Оформленням церкви також займалися майстрині-художниці.
Хоч церква Великомученика Димитрія Солунського (такою була її назва у Луговій і колись), на Іллі вирішили її освятити тому, що свято Димитрія у першій декаді листопада, коли вже може бути негода. Тому освятили її, коли тепло, щоб людям, яких, за деякими підрахунками очевидців, могло налічуватися ззовні і всередині більше тисячі, було комфортніше.
Ще одним із цікавих моментів стало те, що коли у 1928 році руйнували церкву, віруючі забрали врата від іконостаса і заховали. Аж тепер, пересвідчившись, що у Луговій знову буде церква, принесли їх. На одній із їхніх половинок зображення Архістратига Михаїла, на іншій – Гавриїла Громника, які добре збереглися. Їх встановили у новій церкві, хоч і не в іконостасі. Під ними табличка, у якій йдеться: «Вратища ободияконські, збережені від церкви, яка була побудована у 1852 році і зруйнована у 1928 роках. Передані прихожанами села Лугової у нову церкву для поклоніння потомкам, нащадкам».
Із духовенства в церемонії освячення нової церкви взяв участь владика Іонафан з представниками свого секретаріату. Запросили також всіх священнослужителів не тільки району, а і тих, які є вихідцями з Усті та Лугової і служать по всійУкраїні. Жаль лише, що через зайнятість, здалеку більшість не приїхала.
Віруючі ж зібралися не тільки з Лугової, а й з Гайворона, Осіївки, Малої і Великої Киріївки, Усті.
Владика вручив Павлу Марущаку орден Ярослава Мудрого, а Сергієві Маковському медаль Святого Володимира, а він у свою чергу, подарував церкві Казанську ікону Божої Матері. Ікону церкві подарував і її архітектор.
На відкриття з’їхалися навіть ті, хто давно вже з села виїхали. Особливо добре це було помітно під час хресної ходи по скошених бур’янах на подвір’ях порожніх хат, у яких давно вже ніхто не живе.
Коли будувалася нова церква, біля неї був старий, занедбаний кам’яний, яких тепер не будують, колодязь. Не забули і про нього. Майстри спочатку укріпили його стінки, потім викачали воду і навели порядок на дні. На поверхні оформили його куполами. Після освячення тепер хто б не проходив, чи не проїжджав мимо, зупиняються, п’ють, набирають у дорогу воду з нього, фотографуються на пам’ять.
Тим часом Устянська сільська рада, зокрема сільський голова Володимир Фіщук, і далі продовжують працювати над проектом «Моє село, моя родина». У сільському музеї відшукали грамоту, яка засвідчує те, що у 1909 році Іосиф Арсентійович Химич закінчив церковно- приходську школу, яка була при церкві у Луговій. Добре збереглося і фото церковного хору разом із батюшкою, який був при ній у 20-их роках.
Не менший інтерес викликає і церковна грамота, яка велася спочатку батьком, а потім сином. У 1880 році записано: «Сия грамота принадлежит Василию Федоровичу Андрияшу и его жене Евдокии». Не менш цікаво, що в одному із її записів «За здравие» йдеться: «Благоверного государя императора Александра III».
Навіть владика Іонафан був неабияк вражений побаченим і почутим того дня.
На завершення можна тільки додати, що у заново побудованій церкві зберігається тепер ще й церковна печать 1852 року. Люди також зберегли її і передали церкві для подальшого збереження.
Відлуння малинового дзвону, яке линуло на Іллі понад Південним Бугом, сповіщаючи про початок нової ери в історії цього села, також від старої церкви, нові тільки замовили.
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
