Історія Бершадського птахокомбінату, який розташований у селі Війтівці, нерозривно пов’язана з іменем Івана Івановича Андрушка. Саме він став його засновником і беззмінним керівником упродовж цілих 38 років – аж до сьогодні. А ще Івана Івановича можна назвати добрим янголом-охоронцем підприємства, оскільки після розпаду Радянського Союзу не дав знищити своє дітище, хоча на той час в Україні із 192-ох птахівничих підприємств залишилось лише 10, у тому числі й «Бершадський», який посідав перше місце з валового виробництва м’яса.
Пройшли роки, і нині трудові здобутки птахокомбінату просто вражаючі. Уявіть лише величезне сучасне підприємство з півтисячним трудовим колективом, середньою зарплатою 10 тисяч гривень та місячним зарплатним фондом у декілька мільйонів гривень. Підприємство, яке власною сільськогосподарською технікою обробляє три тисячі гектарів орендованих земель, де працюють шість цехів із вирощування бройлерів загальною кількістю один мільйон голів, не кажучи вже про автотракторний, забійний та переробний цехи, разом із зерносушильним комплексом та комбікормовим заводом, який щорічно переробляє на корм птиці 17-18 тисяч тонн зерна.
Що ж до виробничих обсягів, то вже до завершення 2018-го тут обіцяють гарантовано виробити в межах 15 тисяч тонн високоякісної курятини. Приблизно стільки, як тваринницька і птахівнича галузі всього Бершадського району за ще «радянський» 1991 рік! До речі, щоб було зрозуміліше, про які обсяги йдеться, скажу, що 15 тисяч тонн – це 10 ешелонів по двадцять п’ять шістдесятитонних вагонів!
КУРСОМ СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ
– Ми стабільно розвивались попри всі економічні «шторми», – наголошує голова правління акціонерного товариства Іван Андрушко. – І все це тільки власними коштами – у нас ніколи не було зовнішнього інвестора. Все, що заробляли, вкладали у розширення матеріально-технічної бази, впровадження нових технологій із вирощування птиці.
Для прикладу, одними з перших в Україні запровадили забійний цех із голландською лінією потужністю 6 тисяч голів на годину. Вартість новинки склала 25 мільйонів гривень при тогочасному курсі 5-6 гривень за долар. Але ми пішли на ці витрати, щоб виготовляти якісну і безпечну харчову продукцію.
– Та найголовніше те, що за прибутками ми ніколи не забували про простих працівників, – підкреслює співрозмовник. – Для них підприємство споруджувало житлові будинки, дитсадок, який 1997 року визнано найкращою дитячою дошкільною установою України, збудованою у сільській місцевості. Навіть у дуже скрутні часи ніколи не видавали зарплати продукцією, а виключно грішми. Більше того, при нарахуванні зарплати постійно враховуємо рівень інфляції на рівні 30-35 відсотків, аби людина праці відчувала себе соціально захищеною, щоб мала за що вдягнутись, взутись, культурно відпочити, навчати дітей. Пригадую, були роки, коли за рахунок господарства у технікумах та інститутах навчалось більше сорока студентів. Відтак, можу з впевненістю сказати: за всю історію нашого підприємства у нас був один генеральний напрямок – працювати для людини та в ім’я людини. І думаю, що з цією місією ми успішно справлялись… – Мене часто запитують: як вдалось вистояти? – після невеличкої паузи продовжує Іван Андрушко. – Розкрию невеличкий секрет: коли все «валилось», і кожен намагався обіруч вхопити якнайбільше, – ми не крали, а заробляли. І те, що заробили, ділили порівну між усіма, навіть коли йшлося про дуже невеликі та мізерні суми – але між усіма й порівну. Розумієте?...І люди пишалися своїм підприємством. Відчували спорідненість із ним. А ще ми постійно дружили із законом: ніякої подвійної бухгалтерії, необлікованих працівників і жодних ухилянь від сплати податків.
Якщо хтось іде на пенсію, то знає, що йому буде враховано весь трудовий стаж.
Звісно, в процесі роботи виникали певні помилки, але коли приходили пожежники, працівники санстанції чи ветеринарної медицини, то з ними в нас не виникало жодних проблем.
Нам вказували на недоліки, ми дякували і швиденько все виправляли, бо розуміли: це лише нам на користь.
«ДІЛИТИСЬ ТИМ, ЩО ТОБІ ДАВ БОГ…»
Це один із моральних постулатів життєвої філософії Івана Андрушка. Скажіть, ви десь чули чи бачили, щоб на Вінниччині хтось платив більше 9-10 відсотків за користування земельними паями при законодавчо встановленій нормі три проценти? Правда ж, ні… Натомість Андрушко сьогодні «своїм» пайовикам платить аж 20!
– Рослинництво посідає третину питомої ваги нашого валового продукту, – пояснює він. – Для цього взяли в оренду три тисячі гектарів землі, яку нам довірили півтори тисячі пайовиків із чотирьох навколишніх сіл. Середній розмір земельного паю – 1,7 гектара, за який ми зараз даємо більше двох тонн зерна. Коли 15 років тому взялись за обробіток грунту, то одразу почали виплачувати пайовикам по тонні збіжжя, в той час як решта орендодавців – ледве-ледве по 150-180 кілограмів зерна. Зрозуміло, що люди потягнулись до нас. Тому з приємністю хочу зазначити, що саме наш птахокомбінат став позитивним соціальним подразником для решти сільськогосподарських підприємств, які змушені підтягуватись до нашого рівня.
