Жити по-іншому змушує економіка

– Ранні зернові культури ми вирощували в цьому році на 500 гектарах. Озима пшениця видала по 49,2 центнера з гектара, по 45,1 – озимий ячмінь, по 34,5 – ярий, по 26,4 – озимий ріпак. Виручила за таких умов озима пшениця сорту «Золотоколоса», якої намолотили по 60 центнерів з гектара. Всі інші її сорти видали на тонну-півтори менше.

Хоч господарство не насіннєве, висіваючи еліту і супереліту завжди маємо власне насіння. От і виявився цей сорт найкращим. Пробували вирощувати навіть сорти імпортної селекції, але вони більш вологолюбиві і очікуваного врожаю в наших умовах не дали. Горох хоч і вважається невигідною культурою, але проти засушливого року, як попередник під озиму пшеницю, він повністю реабілітував себе. Виправдало і застосування на посівах озимої пшениці препаратів хімічного захисту рослин. Триразова обробка посівів фунгіцидами, прикореневе підживлення озимої пшениці і внесення карбаміду по флаговому листу в умовах сухого літа посприяли, щоб вся пшениця була першого і другого класів.

З обробітком грунту під посів теж експериментуємо – від традиційного до посіву по нульовому циклу. При посіві озимої пшениці після соняшнику, чого не рекомендує наука, вносимо на центнер більше мінеральних добрив і маємо непогані результати. Такі посіви більш пізні і не пошкоджуються шкідниками та хворобами. Але є і мінуси – у засушливий рік після соняшнику залишається мало вологи і доводиться робити все, як от у цьому році, щоб її зберегти.

Не менш важливі завжди і організаційні моменти – потрапивши у цьому році з посівом ріпаку під дощ, вже маємо його сходи. А от ранні посіви кукурудзи не виправдали себе, зате на площах, посіяних на початку травня, види на її урожай непогані.

Щоб домогтися відповідної урожайності соняшнику, вивозили в поле пасіку на його опилення. Виправдовує себе і те, що посіяли цю культуру гібридами фірми Монсанто.

Ріпак сіяли теж трьох сортів, одним з яких був німецької селекції. Ніби і дорогувато витрачати на посів таким насінням 700 гривень на гектар, коли за 200 гривень можна було посіяти вітчизняним. Але, якщо порахувати, що імпортний дасть хоча б по 2 центнери прибавки урожаю на кожному гектарі, при ціні на цю культуру 4500 гривень, то віддача очевидна. А ще переваги імпортних гібридів у тому, що їх не треба клеїти перед збиранням, щоб не сипалися – це теж економія коштів.

Щоб мати і надалі відповідні урожаї, здали проби грунтів з полів для хімічного аналізу.

Ситуація змушує конкретно знати, що саме і в яке поле вносити.

Почали займатися ще й свинарством – плануємо довести поголів’я з 450 голів у цьому році до півтори тисячі у наступному.

Непогано було б мати ще і дійне стадо (зберігся чотирирядний корівник). Але для цього довелося б купити для початку хоча б сотню нетелей, виділити сто гектарів поля під кормові культури, мати силосозбиральний комбайн. Одне стійломісце, за нашими підрахунками, обійшлося б 8 тисяч гривень. А ще ж потрібно 30 тисяч, щоб у ньому стояла корова. Тож хоч у цілому на розвиток цього бізнесу потрібно 4-5 мільйонів гривень, пішли б і на це, якби держава дала кредит під 3-5 відсотків.

А поки що ми і без того самі інвестуємо господарство. Тільки у цьому році купили один трактор «Нью-Холенд», три – МТЗ-82, вклавши загалом до двох мільйонів гривень.

Не менш важливим у досягненні успіхів є людський фактор. У двох господарствах, з одним з яких працюємо в парі, жнивували чотирма комбайнами і справилися з обмолотом ранніх зернових за два тижні, уникнувши втрат.

Найбільше намолотили комбайнові екіпажі у складі Володимира Кобця і Андрія Жучишина, Володимира Козіра і Анатолія Колісника. Варто відзначити і таких комбайнерів, як Володимир Жучишин, Григорій Замковий та Микола Гладунчик, а також водіїв Вадима Лавренюка, Сергія Демчука, Федора Лисого. У свинарстві не можу не відзначити Ніну Жук.

Економіка взагалі у нас на першому плані. Дві тисячі тонн кукурудзи пересушили торік і зберігали у Тростянці. Щоб зекономити на цьому, відновили в себе сушильне господарство, а одну з силосних споруд на кормовому дворі реконструювали в склад на дві тисячі тонн зерна.

600 пайовиків, 1100 гектарів землі – не таке вже і велике наше господарство. На пай, а це 1,47 гектара землі, видаємо по вісім центнерів зерна, а в кінці року видамо ще й олію.

Таким чином, плата за орендовану землю становитиме до 6 відсотків від її вартості, що більше рекомендованого.