Якщо і використовувалася частина його будівлі, то не завжди за її безпосереднім призначенням. Тільки завдяки тому, що своєчасно спохватилися у міській раді, виконавчий комітет якої вже очолював Михайло Кольченко, не тільки зберегли клуб, а й вдихнули у нього нове життя. І до нього знову потягнулися люди різного віку.
Не одразу і не так просто було врятувати такий об’єкт.
Дещо про це вже розповідалося на сторінках районки.
Поки інші скаржилися, що на такі програми їм не вистачає коштів, міській раді, щоб можна було їх виділяти на цей будинок культури, спочатку довелося взяти його на свій баланс. Водночас розпочали і підбір кадрів. Директором Едуарда Санжарова взяли спочатку на півставки, Аллу Тєлєгіну – художнім керівником на чверть ставки. У 2007 році на її місце, з таким же матеріальним забезпеченням, прийшла Надія Андрійчук, яка через два місяці, вже на півставки, очолила клубну установу.
Надії Миколаївні було непросто. Та все ж, крім іншого, почала вести гуртки танцю вальної аеробіки та художнього читання. Через декілька років на посаду художнього керівника прийшла Оксана Санжарова.
Сьогодні цю посаду обіймає Інна Слободяник.
З тих пір, як кажуть, пішло і поїхало. Гуртки відкривалися один за одним. Нині тут функціонують одинадцять клубних формувань: художнього читання, драматичне, квілінгу, танцювальної аеробіки, важкої атлетики, тенісу, шейпінгу (для дорослих).
Із жіночим ансамблем займається Іван Мазуркевич, він же навчає грати молодь на духових інструментах. Гурт - ком вишивання опікується Євдокія Літвін. Якщо перших гуртківців заохотити було не просто, то тепер від них немає відбою. Проводяться різні конкурси. Майстрів запрошують бути учасниками заходів районного масштабу.
Ніби передбачаючи, що діти почнуть засиджуватися за комп’ютерами, тут, ще декілька років тому, почали розвивати культурно-оздоровчу студію. Її керівник Сергій Суржиков успішно справляється з обов’язками тренера. Студію відвідують люди різного віку. Донедавна тренажери вміщалися в одній кімнаті, тепер вони вже у декількох. У цьому році планують поповнити їх набір, придбано мати.
Усі роботи здійснюються в основному за кошти міської ради та державної субвенції.
Але чимало робиться і власними силами. Тепер тут у кожній кімнаті, як у гарної господині в хаті. Енергозберігаючі вікна вже вставили скрізь, змонтували економне опалення. Двері у міському клубі до глядацької зали також металопластикові.
Після виготовлення державного акту почали облаштовувати територію. Позаду клубу встановлено типовий паркан.
Діє при клубі хор ветеранів.
Також у цьому році на баланс міського будинку культури взято аматорський народний вокально-інструментальний ансамбль «Фортуна+» (художній керівник Іван Мельник).
Якщо справи ітимуть так і надалі, у чималій будівлі скоро не знайдеться жодної вільної кімнати. Чого тільки варта українська світлиця! Нинішня молодь і не знає, що таке керогаз, ночви, рогозяна корзина, праска на вугіллі, кужель чи прялка, а тут усе це та й інше з давнього побуту виставлено для огляду.
Міська рада дбає не тільки про заклад культури. У його приміщенні готові вже кімнати під ФАП, аптеку, діє поштове відділення. Багато зуміли зробити тут тільки завдяки тому, що не кивали на безгрошів’я, а конкретно взялися за справу. А ще ніколи і ніхто не зупиняється на досягнутому – постійно щось міняють, удосконалюють, радяться, планують та втілюють це у життя. Якщо не вистачає власних робочих рук, звертаються по допомогу в міську школу №2. Школярі допомагають, адже бачать: що робиться – то і для них.
Аби переконатися у тому, що життя тут вирує, завітайте у цей заклад після п’ятої години вечора. Досвід міського будинку культури вартий не тільки вивчення, а й наслідування.
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
