Реанімація? Ні, друге дихання

Та ще й відпочити є де – попід село протікає річка Південний Буг і в сосновому урочищі, на одному з його берегів, навіть є база відпочинку.
Єдиний на весь район офіційний піщаний кар’єр теж у цьому селі.
Однак і тутешню громаду вразив у свій час вірус занепаду. Трималися до тієї пори, поки ще досить міцним було базове господарство.
Нині ж громада переживає певні труднощі, як і скрізь.
Реанімувати доводиться навіть дитячий садок, роботу якого нещодавно призупинила райсанепідстанція в зв’язку з тим, що не було проточної води.
Що залишалося робити сільському голові Ю. К. Кушніру, крім того, щоб починати діяти самостійно. Так, як розраховувати не було більше на кого, зібрав збори батьків, діти яких відвідували цю установу, а вже всі разом зібрали певні кошти і викопали за них криницю. Щоправда, допомогли і підприємці. За словами сільського голови всі з розумінням поставилися до вирішення даної проблеми. А підприємець А.В. Телятников допоміг ще й з придбанням насосної станції. Завдяки спільним зусиллям вже найближчим часом дитячий садок знову функціонуватиме.
Доречно відзначити, що, за словами Юрія Кузьмича, всі 16 депутатів роблять все, щоб робилося хоча б найнеобхідніше для громади. У цьому році, наприклад, знову ж таки при підтримці підприємців, зуміли дати раду трьом сміттєзвалищам. А це означає, що в цілому громада дієздатна.
Хоч із 1300 жителів майже півтисячі пенсійного віку, люди розуміються на проблемах, які треба вирішувати в першу чергу. Наприклад, чого тільки було варто зважитися на організацію робіт по газифікації населеного пункту, не маючи надійного базового господарства, яке допомагало б. Однак до 90 відсотків робіт вже виконано.
Дарма, що чималі обсяги – в борг. Нині не можуть дочекатися постанови Кабінету Міністрів, якою їм повинно бути виділено на це 150 тисяч гривень, щоб можна було розрахуватися з підрядником.
Певну частину робіт виконало і Бершадське управління газового господарства, якому теж винні 16,5 тисячі гривень.
Так що спокій сільському голові хіба що тільки сниться.
Зате село все ж реанімується, потрохи оживає. А до громади, яка всіляко прагне того, з розумінням ставляться і у райдержадміністрації та районній раді. Так, що тут вірять: допомогу Ставкам буде надано.
Навіть проблема врізки у джулинський газопровід вирішилася сама собою. Тепер вже джулинчани просили врізатися у ставківський, щоб можна було забезпечити голубим паливом Берізки-Бершадські.
Немаловажно і те, яким чином сільська рада використовує наявні у неї кошти, якщо такі з’являються. Як тільки вдалося їх накопичити, наприклад з податків за транспортний збір, ними одразу ж розрахувалися з «Райавтодором» за те, що швидко та якісно загорнули грейдером газові траншеї і тим самим упорядкували центральну дорогу.
Якщо орієнтуватися на те, що підвідний газопровід прокачали ще торік, а 80 членів сільського кооперативу по газифікації з 320 вже виконали будівельно-монтажні роботи в оселях, ще 150 виготовили на них проекти, то немає сумніву, що голубе паливо зовсім скоро надійде у тутешні домівки. І це в умовах, коли, крім незначної допомоги місцевих підприємців, даній громаді по-справжньому допомогти не було кому.
Але у сільського голови Ю.К.Кушніра, який взяв, здавалося б, непосильну у даній ситуації ношу на свої плечі, руки, як кажуть, не опускаються від безвиході. Тож робить все, щоб довести цю справу до кінця.
А ще ж не треба скидати з рахунків, що не «загубилися» у повсякденних клопотах й інші сфери життя села. Діють будинок культури, бібліотека, школа. Та й взагалі, як тут висловлюються, все, що побудували до 1990 року «дихає».
Залишається тільки підтримувати наявну базу ремонтами. Якщо її не запускати, вона служитиме громаді ще не один рік. Через безгрошів’я ці питання вирішувати не так просто у кожному селі, але характерною рисою діяльності ставківської сільської ради є те, що тут намагаються вийти із ситуації будь що. І в багатьох випадках це вдається.
Щодо села взагалі, то його жителі теж прагнуть виживати якимись особливими, ставківськими методами. Із трьохсот голів великої рогатої худоби, яку утримує населення, більше половини – корови. У цьому не такому вже і завеликому селі три пункти заготівлі молока. Вся худоба паспортизована. Окремої ветеринарної служби хоч і нема, та колишній воїн-афганець В.Сторожевський кваліфіковано надає її.
Немає проблем хіба що з торговими точками, яких тут чимало. Але найбільше дошкуляє безробіття. Чоловік з тридцять працюють у місцевому ТОВ, ще з двадцять – у Гайвороні. Чимало шукають роботу за межами області і навіть країни.
Характерною особливістю цього села завжди було і є те, що більше велосипедів у населення, як тут, не було, здається, в жодному з сіл району.
На зауваження автора цих рядків, чому їх тепер нібито поменшало, Юрій Кузьмич відбувся жартом: – Проте збільшилася у приватному секторі кількість кіз. Хоч як підійти по-серйозному, то і це крок до виживання. Людям старшого покоління утримувати корову не так просто. А коза – це корова пенсіонера.
Неабияк виручають населення і виплати на паї. У цьомуроці тут видали на кожний, а це 2,14 гектара, по 5 центнерів пшениці, по 3 – кукурудзи і певну кількість соняшнику.
У Ставках чимало цікавих людей. Г. Гудименко, наприклад, будучи давно вже на пенсії, неабияк захоплюється різьбою по дереву. В його оселі немає дерев’яної поверхні, якої б не торкнувся різець. А один із підприємців М.Андронік, проживаючи у Києві, не забуває про односельчан – допоміг тепер вже у відновленні культової споруди, а раніше школі – комп’ютерами.
На жаль, смертність і в цьому селі поки що перевищує народжуваність більше, як у три рази. Але в перший клас у нинішньому році пішли дев’ятеро дітей. В цілому, хоч і проблем тут вистачає, все ж спостерігаються зрушення на краще.
Хочеться сподіватися, що у тутешньої громади, із завершенням газифікації, відкриється друге дихання, яке обов’язково приведе до позитивних перемін.