Він, як і вся його родина, ніколи не цуралися праці, тому рішення піти у фермери прийняли всі разом.
Нині селянсько-фермерське господарство "Струмок" успішно дає раду на 450 гектарах землі у Кидрасівці та Голдашівці, а про його керівника, як і про всю сім'ю Третяків, можна чути тільки гарні відгуки.
Ситуація ж зараз у СФГ, звичайно, напружена, як і по всій державі. Але хоч і відчувається нестача коштів, через що доводиться користуватися кредитами, розраховуватися, в тому числі і з податками, вдається вчасно.
Значить, дає земелька віддачу за працю. В даний момент ситуація з кредитами важка, тож фермер розраховує в основному тільки на власні сили, а ще компаній, які будуть кредитувати засобами виробництва – насінням, добривами тощо. Технікою господарство забезпечене, в останні роки придбали новий МТЗ, а також комбайн.
Минулий рік виявився вдалим на врожай, але не на прибутки. З людьми за орендовані паї фермер розрахувався сповна.
Що треба сіяти, щоб не прогадати? Петро Михайлович вважає, що різні культури.
На якійсь, мовляв, вигадаєш, на якійсь прогадаєш. Але перевагу все-таки віддає зерновим і олійним, а також ріпаку, соняшнику. На особливому рахунку і кукурудза. Хоч ціни на неї і невисокі, за рахунок врожайності все ж можна щось мати.
Його СФГ одне з найвіддаленіших на півдні району. Тож йому, як і іншим фермерам у цій зоні, разом із владою села доводиться вирішувати ще й практично всі проблеми громади. Співпрацює з ними і голова села В.І. Беник, який характеризує П.М. Третяка як порядну людину, гарного сім’янина і активного депутата сільської ради, який переймається проблемами людей і села, допомагає чим може.
Перспективу у сільгоспвиробництві Петро Михайлович вбачає тільки за технологіями. Він ще за часів Союзу був прихильником гасла "Кадри вирішують все". Адже не тільки спеціаліст, керівник, а й навіть висококваліфікований механізатор на сьогодні може виконувати роботу за декількох працівників. Ось де ключ до збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і її здешевлення.
Щодо наявного у селі населення, то вихід у нього один – працювати у підсобних господарствах, займатися тваринництвом. Так-так, саме працювати, а не відбувати, як це іноді буває, і тоді буде віддача.
Щодо надання допомоги фермерами, то у кидрасівській зоні традицією стало надавати її пенсіонерам безкоштовно, наприклад, послугами. До кого саме звертатися, ті знають. Здебільшого до тих, кому здали в оренду паї. Інша справа в екстремальних ситуаціях. Тоді не рахуються, де "свої" і "чужі".
Під час обледеніння Петро Михайлович, як і інші, мало того, що надавав допомогу технікою, а взув чоботи і, як кажуть, вперед, щоб бути з усіма. А там, де приклад подають керівники, наслідують його й інші. Кидрасівчани, наприклад, просили висловити особливу подяку за участь у ліквідації наслідків лиха В.М.
Заболотному, М.А. Дяченку, І.М. Свершуку та іншим.
У народі іноді кажуть: хто везе, того ще й поганяють.
Але особисто П.М. Третяк міркує дещо по-іншому: врізнобій, мовляв, життя не буде.
Причому, не тільки з іншими фермерами чи владою села, а й з людьми. Тож його господарство не тільки законо - слухняне, а й в міру можливостей допомагає сільській раді, школі, будь-якій організації на території громади.
На жаль, село тепер все ж не таке, яким воно було колись. Відколи фінанси, як кажуть, почали співати романси, молодь шукає щастя у містах. Але для решти воно все ж не завмерло. Підтримати б його саме у такий момент. Що залежить від кидрасівських фермерів і зокрема Петра Михайловича – то вони все роблять, але із розмірами заробітної плати не в змозі позмагатися не те, що з великими містами, а навіть Бершаддю. Були б умови на ціновому ринку сприятливішими, могли б ще з осені її збільшити.
Якщо буде такою ж політика, то перспектива малих сіл взагалі під великим знаком запитання. Наприклад, сьогодні при формуванні бюджету все чомусь вирішується від кількості населення у селі. Тобто, чим його менше, тим він скупіший.
Тому, як і кажуть, що тепер настала фінансова криза, то у Кидрасівці вона настала вже давно. Бюджетні кошти виділяються тільки на захищені статті, як от на зарплату, електроенергію, послуги зв’язку, паливо тощо. Дійшло до того, що торік ще сільська рада мала право посвідчити за 1,7 гривні доручення пенсіонера, щоб хтось з його родичів міг отримувати за нього, наприклад, субсидії тощо.
Адже багатьом це вже не під силу. Тепер все робитиметься тільки через нотаріуса. А для цього пенсіонерові доведеться їхати в Бершадь, та ще й платити більше. От тобі і турбота про престарілих.
Або ж іще. Маєш більше 0,6 гектара городу, на облік у центрі зайнятості, як безробітного, вже не ставлять. Невже не зрозуміло, що людина звертається туди не заради якоїсь вигоди, а тому, що хоче мати роботу.
Не розуміють також люди, як це так, що криза, грошей немає навіть на заробітну плату, а безробітним, вважай за ніщо – платять. І є чим.
Усі ці проблеми, та хіба тільки ці, вислуховує Петро Михайлович щодня, як кожний керівник у всіх селах, та все ж сподівається на підтримку держави і навіть впевнений, що вона не забариться.
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
