Останні кілометри по Німеччині нас супроводжувало тепле сонце, а при в’їзді до Франції – короткий рясний дощ. Обабіч дороги почали з’являтися чудові озера з величними білосніжними яхтами. Недільний день доходив до надвечір’я, тож вирішили скористатися моментом, щоб у пригороді Страсбурга, ще до поселення в готель, відвідати супермаркет «Ашан». Яким же було наше здивування, коли виявилось, що такі заклади торгівлі у неділю не працюють.
Тільки продуктові магазини, кафе та ресторани. Це тому, що французи в цей день займаються сім’єю, дітьми, ходять в гості чи на природу, відвідують храми та музеї.
Правда, саме в цій вільній країні побачили велике засилля арабів та інших вихідців з Африки, з якими у місцевої влади виникають час від часу свої проблеми.
Поселившись в готелі під незвичайною назвою «Етап», подібні, до речі, можна зустріти в багатьох країнах, всі почали готуватися до найважливішого завтрашнього дня – офіційної презентації Вінницької області в приміщенні Ради Європи. Але оскільки ця церемонія мала відбуватися о 17-й годині, то ми отримали чудову можливість відвідати основні установи Євросоюзу.
До головної будівлі (на знімку), де розміщені парламент та уряд ЄС, потрапили досить швидко – кожному при перегляді паспорта було через півхвилини видано бейджик, з яким подорожували по залах Ради Європи у супроводі провожатого з числа працюючих тут наших колег із прес-служби.
Оскільки про саму офіційну презентацію нашої області я вже інформував тебе, шановний читачу, тож поділюся стисло враженнями від побаченого в країні.
Рада Європи – одна з найстарших в Європі міжнародних політичних організацій, головною метою якої є побудова єдиної Європи, основуючись на принципах свободи, демократії, захисту прав людини і верховенства права. Європейський парламент було створено в 1957 році, який з 1979-го вибирається населенням країн-членів ЄС. Він є одним із семи інституцій Євросоюзу і має три дуже важливих завдання: контроль Європейської комісії, законодавство і бюджетування.
Кабінет міністрів, тобто уряд, є керівним органом.
Він складається з міністрів закордонних справ усіх країнчленів і збирається на сесії один чи два рази на рік. Країни-голови Комітету міністрів змінюються кожних півроку.
Щотижнево проводяться засідання Комітету на рівні послів.
Ми мали змогу вільно ходити по всьому приміщенню Ради Європи, фотографуватися в найголовніших залах, де проходять засідання вже названих інституцій, а також там, де засідають комітети й проводяться прес-конференції (на знімку).
Цікавою виявилася і зустріч з Даніелем Холтгеном, директором комунікації Ради Європи.
Вдалося нам побувати і в Європейському суді з прав людини, де мали розмову з юристом Секретаріату Павлом Пушкарем. Цікаво було дізнатися, що Страсбурзький суд часто називають «сумлінням» Європи. До нього апелюють, коли національні судові інстанції безсилі захистити права громадян. В даний час на розгляді в суді знаходяться 150 тис. справ.
Найбільше скарг надійшло з Росії, Туреччини, Румунії, Італії та України.
До речі, вже на самій презентації нашої області, мав змогу поспілкуватися з нашими земляками-бершадцями – Мариною Ставнійчук, Сергієм Татусяком, Віталієм Кузьмишиним, Іваном Андрієвським. Повною несподіванкою стала зустріч з бершадчанкою Наталією Мірошник, яка вже 13 років працює в Європейському суді.
Запам’яталися у Франції яскраві вивіски, рекламні вітрини. На дорогах немає заторів, автомобілі в основному середнього класу, зовсім не бачив величних «джипів», якими люблять хизуватися у нас.
Багато велосипедистів, зелених насаджень, квітникових композиційних клумб. Вразили штучні канали з водою, біля яких відпочивають люди.
Франція – це країна, де можна насолоджуватися красивим життям, природою, архітектурними пам’ятниками, найкращими винами і доброю кухнею. Французи привітні і завжди готові до спілкування, в тому числі й на англійській мові. На жаль, ми своїми знаннями мов похвалитися не могли, за винятком декількох колег, хоч особливого дискомфорту не відчували.
Адже поряд чимало туристів з багатьох країн, і мова жестів вже давно стала інтернаціональною.
Наступного дня ми продовжили подорож дорогами Франції і вже через години три непомітно потрапили до Швейцарії. Оскільки головні заходи з презентації Вінниччини мали відбуватися надвечір у столиці країни Берні, то нам, журналістам, організували працівники українського посольства ще й поїздку до Женеви, де розміщене Європейське відділення багатьох інституцій ООН. Знову серйозний догляд лише при вході в оонівське приміщення, швидка видача нових бейджиків з написом «Преса» і призвіщем та ім’ям. А потім – вільне пересування по всій території і приміщеннях. Допомагала нам в цьому наша співвітчизниця і колега, яку, до речі, вже вдруге обрали своїм головою члени асоціації журналістів, які тут акредитовані. Правда, коли я запитав її про зв’язок з нашою вітчизняною спілкою журналістів, то почув у відповідь, що він відсутній повністю й до неї на контакт від спілки ніхто не виходив. Знайомилися ми і з умовами праці акредитованих тут журналістів, навіть пообідали в оонівській їдальні, де на вибір пропонується до десятка кухонь різних груп народів.
Тут зачаровують зелені краєвиди і, звичайно, славнозвісне Женевське озеро, поверх якого проглядаються вершини гір. Женева, як і весь цей кантон, є франкомовним, а от Берн – вже німецькомовним. Ці мови є офіційними, поряд з італійською та ретороманською. І ніяких проблем, тим більше сутичок, через використання іншої мови тут немає.
Швейцарці вважають, що головне не те, якого мовою ти говориш, а що ти робиш для суспільства, для сім’ї, щоб вони були забезпечені й жили в комфортних умовах.
Швейцарія складається з 23 кантонів, які поділяються на громади. У кожному кантоні своя конституція, свій уряд, парламент, свій суд, свої закони, що, природно, не повинні суперечити федеральним. Для прикладу, в кожному кантоні – та навіть у кожній громаді – своя поліція і право самостійно визначати розмір податків. Чотири рази на рік тут проходять референдуми по найбільш хвилюючих людей проблемах, і їх волевиявлення є визначальним. Так, нещодавно, після референдуму, було прийнято рішення про заборону в країні будівництва мусульманських мечетей, хоч це ніби й суперечить правам людини.
150 кілометрів на північ від Женеви – і ми вже в Берні.
Презентація нашої області знову була призначена надвечір і проходила у величній залі органної музики.
Після виступу Сергія Татусяка присутні дипломати зацікавилися Вінниччиною, про що сказав у своїй промові й посол України в Швейцарії Ігор Дір. Та особливо всі «загорілися» нашим краєм, коли переглянули чудову концертну програму – запальні національні пісні й танці, а також виконання класичних творів нікого не залишили байдужими.
Продовжилося спілкування всіх і опісля в розміщеному поруч невеликому двоповерховому приміщенні посольства України, де було організовано прийом гостей на честь презентації Вінниччини.
Він проходив як у кімнатах, так і на подвір’ї. Ми також мали можливість ще раз, як і в Страсбурзі, поспілкуватися з членами нашої офіційної делегації, гостями.
Вже покидаючи цей захід, вперше побачив тут два поліцейських, які через пізній час і багатолюдність в посольстві «стояли на варті» – посміхалися і фотографувалися з кожним бажаючим.
Саме тут познайомився з мером Берна, який приїхав на презентацію… велосипедом.
Вранці ми зустрічалися зі своїми колегами в одному з медіа-центрів, який видає більше десятка різних газет, володіє багатьма теле- і радіоканалами. Їх умови праці, апаратура, як і оплата праці, справді викликають заздрість.
А опівдні другого дня наші вінницькі артисти, як і вся делегація, були учасниками чудового дійства на центральній площі Берна, на яке зібралися тисячі відвідувачів. А українські стяги – великі й маленькі – майоріли повсюдно в натовпі, привертаючи увагу до України, до українців.
Це справді незабутнє видовище, і саме тут відчув справжню гордість за свою приналежність до великого європейського народу.
Дивувався, як тут вміють відпочивати, і які високі тут соціальні стандарти. Людей найбільше турбує добре оплачувана робота, сім’я, діти, освіта, охорона здоров’я і навколишнього середовища, можливість гарно відпочити, для себе і дітей зробити кар’єру. І подумалося – це ж і є той самий соціалізм насправді, який ми в себе будували багато років і так й не побудували. А як багато нам ще треба років і зусиль, щоб досягти швейцарського рівня.
Можливо тому вищесказане, плюс стабільність в усьому, так вабить сюди численних туристів і бажаючих тут проживати, а фінансові магнати світу довіряють свої кошти саме банкам цієї країни.
Вулиці багатолюдні більше у вихідні, тут все доглянуто і пов’язане з старовиною (на знімку), а з фонтанів можна пити воду. Недалеко від міста можна побачити «культурні» випаси для худоби, яка дає екологічно чисті продукти. Правда, ціна на них дуже висока.
Автомобілями користуються економними, дуже багато водіїв-жінок. Тут не прийнято хизуватися розкішшю. І вже вдома, при перетині кордону на митниці «Шагіні», знову побачив розкішні «джипи» наших митників та інших чиновників, які Європа собі рідко дозволяє.
Невже справді ми не навчимося жити і працювати по-європейськи?
Павло БАЙДАЛЮК
вранці -2…-4° 
