Взяти, наприклад, пам’ятники та бюсти великому вождю, що вказують нам шлях у «світле майбутнє», які височіють у місті та селах. Саме за вказівкою В.І. Леніна було організовано голод як метод боротьби з непокірливим населенням і випробуваний за часів вождя світового пролетаріату в 1917-1921 роках. Україна довгий час опиралася встановленню більшовицької влади, стала для партії комуністів кісткою в горлі. Після розгрому Армії УНР в Україні розгорнулась широкомасштабна партизанська війна проти більшовицького режиму. От тоді і було вирішено організувати голод для приборкування непокірних. Продавати вирощений хліб селянам суворо заборонялось. Облік загиблих під час першого Голодомору було ускладнено загальним безладом та свавіллям нової влади. За приблизними оцінками тоді загинуло понад 2 мільйони українців.
…За легендою, Троцький заявив делегації голодуючих селян: «Це ще не голод. Коли Тіт брав Єрусалим, єврейські матері їли своїх дітей. Ось коли я заставлю ваших матерів їсти дітей, тоді можете прийти і сказати: «Ми голодуємо». Саме таких масових масштабів смерть від голоду набула на початку березня 1933 року. Рівень смертності коливався від 10 до 100%. Із сільського населення України (20-25 млн. чоловік) від голоду померло від 7 до 10 млн. чоловік, тобто п’ята частина. Села й міста були завалені трупами людей. Знову, як і дванадцять років тому, повсюдно розвився канібалізм.
Голод в Україні 1932-1933 років – це один із найжахливіших злочинів ХХ сторіччя; він був організований особисто Сталіним, головою СНК Молотовим і Політбюро ЦК ВКП(б), до складу якого входили: Ворошилов, Калінін, Орджонікідзе, Куйбишев, Кіров, Андрєєв, Рудзутак, секретарі ЦК Каганович і Постишев, перший секретар ЦК КП(б)У Косіор, шеф ОГПУ Менжинський, його заступник Ягода, міністр землеробства Яковлєв. Тобто саме ті «герої», чиїми іменами й названі наші вулиці. І, зверніть увагу, серед них не було жодного українця.
І ще про одного «героя» тих часів, Йону Якіра, ім’ям якого теж названа вулиця в нашому місті, хочеться розповісти окремо. Після громадянської війни Якір майже беззмінно уособлював верховну військову владу в Україні. Якір – співучасник одного з найстрахітливіших злодіянь у всій людській історії. Але, як бачимо, Україна не забула свого ката. Діявся той дикий злочин силою. Силою Красної Армії. Одних чекістів тут було недостатньо. А Красна Армія в Україні підкорялася Якірові.
Очевидно, що місту доведеться-таки наводити лад і з назвами, що повторюються, і з тими, що принижують гідність українців. Але коли починаєш розмову про перейменування вулиць із бершадцями, чуєш стандартне заперечення:
– Це ж так дорого і для міста, і для його жителів! А уявляєте, скільки мороки із документами!
Тож і взялася з’ясувати фінансові та правові наслідки такого кроку. Насамперед, звернулася до паспортистів, тим більше, що перед Новим роком ходили чутки про те, що планується суттєво збільшити державне мито за їхні послуги.
Поки що ніяких змін у законодавстві не відбулося. Але при зміні назви вулиці чи населеного пункту громадяни зобов’язані поставити у паспорті нову відмітку про реєстрацію. Для цього спочатку потрібно виписатись із старої адреси (ця процедура проводиться безкоштовно). А от реєстрація за адресою із новою назвою вулиці вже проводиться платно і коштує аж… 85 копійок.
Звичайно, для жителів це додатковий клопіт. Мешканцям багатоповерхівок перепрописатися простіше – вони звертаються до паспортистів ЖЕКу і всі необхідні папери заповнюють там. А от жителям приватного сектору доведеться звертатися безпосередньо до паспортного столу із будинковою книгою на руках. Якщо вулицю перейменують, її жителям не потрібно буде шикуватися в чергу до бюро технічної інвентаризації (БТІ), щоб виправляти адресу в документах. Зміна поштової адреси не є підставою для того, щоб переробляти свідоцтво на право власності. Усі документи, які знаходяться на руках у власників, є чинними і юридичної сили не втрачають.
При будь-яких діях із нерухомістю (майно продається, дарується, передається у спадщину), коли людині за законом необхідно звертатися до БТІ, у витязі з реєстру прав власності вказується колишня адреса, а при оформленні нотаріальних договорів нотаріус вказуватиме нову адресу, і реєстрація проводитиметься вже за нею. Підставою для цього буде витяг із рішення міськвиконкому про те, що вулицю перейменовано, який матиме БТІ.
Так само при зміні назви вулиці не потребують термінового переоформлення документи, видані архітектурою та відділом земельних ресурсів. Це підтвердили начальник районного відділу містобудування та архітектури О.М. Гумен і начальник районного відділу земельних ресурсів В.Д. Гладкий.
Виконуючи Указ Президента України від 28 березня 2007 року №250 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні» та 1144/2007 «Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору», Бершадська райдержадміністрація виступає ініціатором, коли йдеться про перейменування вулиць, провулків, площ, населених пунктів, які носять назви діячів комуністичного режиму, причетних до організації Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. «Навіщо це потрібно?», – запитують громадяни міста. Відповіддю на це питання теж є запитання: «Чи можна виховати національну свідомість на вулиці імені ката?»
За дорученням голови райдержадміністрації С.Шульц відділом з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськими організаціями та засобами масової інформації апарату райдержадміністрації ініційовано перед виконкомами міської та сільських рад питання щодо демонтажу пам’ятників та перейменування населених пунктів, вулиць, провулків, площ та ін., які носять назви діячів комуністичного режиму, що брали участь у організації голодоморів в Україні. Дане питання виносилося також на чергові сесії міської та сільських рад та обговорювалося з жителями громад. Прийнято рішення про перейменування вулиць у майже всіх населених пунктах району, які віднеслися до питання свідомо і виважено, крім міської ради. Хоча проведено і засідання виконкому, і сесію міської ради, але рішення про перейменування вулиць та демонтаж пам’ятників не прийнято.
Для міста основною статтею витрат є таблички із назвами вулиць та номерами будинків. Причому, у приватному секторі кошти на них витрачають власники будинків, їм можуть тільки рекомендувати виготовити ці таблички. Такого закону, щоб зобов’язував це робити, немає. А багато будинків давно вже стоять без нумерації та назв вулиць або з такими табличками, які давно пора замінити.
Проте міська влада і сама має право ініціювати перейменування вулиць. Тільки тоді вона ж повинна буде потурбуватися, щоб жителі підтримали таку ініціативу. З якого боку не підійди – незорана нива для спільної діяльності депутатів і голів вуличних та будинкових комітетів. Зрозуміло, що на фоні, наприклад, проблеми організації вивезення сміття із вулиць приватного сектору, ця проблема не видається такою нагальною. Але ж люди повинні мати можливість пишатися назвою, яку має їхня вулиця. Такої нагоди не надає вулиця імені ката чи третій за номером провулок-близнюк. Чого ж тоді дивуватися, що жителі не цінують усього того, що робиться для них владою? Виховання починається із коріння, із тієї землі, у якій розрослося коріння. І красу рідної землі навчаєшся цінувати саме там, де проросло коріння.
Галина ІванЧенко,
головний спеціаліст відділу з питань внутрішньої політики РДА.