Виходячи з географії портретів, можливо, маєток Ліпковських у Красносілці був, так би мовити, базою Гольпейна, з якої він відвідував інших шляхетних сусідів та родичів цієї сім’ї.
Серед робіт майстра портрет Розалії Каменської, родом із Шелицьких, яка мешкала у маєтку Поташня, що належав того часу вдові польського генерала Бенедикта Колишка Терезі. Немає сумніву, що Гольпейн гостював у Поташні, коли змалював портрет і самої Терези Колишкової того ж таки 1847 року. Ще два інших пов’язані з родиною Собанських. Собанські близько зналися з Ліпковськими, бували в них, а від останніх Гольпейн міг потрапити до Василівки й Ободівки Ольгопільського повіту, резиденції Собанських. Тут були написані портрети молодого Фелікса Собанського – елегантного й аристократичного юнака в сліпучо-білому вбранні й темно-синьому сурдуті та його приятеля Леона Гижицького – юнака того ж віку…
Але повернемося до родини Ліпковських. Досить численні портрети пензля Гольпейна оздоблювали стіни приміщень Красносільського палацу.
У першу чергу, це блискучий портрет Генрика Ліпковського – першого власника маєтку – характерної постаті, що стоїть зі стеком у руці, одягнений в «угорку» з шовку, з голеним, породистим об личчям та вузькими бакенами.
Парний до нього портрет його другої дружини Анелі Ліпковської, родом із Колишкових (доньки генерала Бенедикта Колишка). Це поясний портрет жінки, яка сидить, поклавши лікоть руки на виступ каміну, з вузьким корсажем і відкритими плечима у сукні з пле тінням.
Руки Гольпейна є і групові портрети численної родини Ліпковських. На одному порт реті – шестеро дітей від першого шлюбу з Юзефою Колишковою: Петро, Текля, Генрика, Генрик, Юзеф і Бенедикт; на другому – четверо дітей від другого шлюбу з сестрою Юзефи, Анелею: Тереза, Владислав, Зигмунт і Леон.
Ці два портрети прикрашали приміщення їдальні родини Ліпковських, де висіли на стіні зліва і справа від каміна.
Найцікавіший із них другий – чудесний портрет групи дітей, розміщених так, що вони утворюють форму ромба на тлі романтичного пейзажу з деревами й далеким краєвидом.
Ці делікатні дитячі постаті майстерно розміщені на полотні й чудесно схарактеризовані в красивому вбранні з окремими додатковими елементами (віночок квітів, кошик із фруктами та іграшка у руках дітей).
Дещо менш виразний груповий портрет старших дітей Ліпковського від першої дружини, частина яких уже дорослі.
Але величність і, у той самий час, деталізація (Текля опирається злегка на спинку стільця, Генрика тримає найменшого Генрика за руку, рука Юзефа на плечі у Бенедикта тощо), з якою виконано портрет, заслуговує неабиякої уваги. При цьому, свій погляд портретовані спрямовують у різні напрямки, що також неординарно для портретів.
Одна з портретованих тут осіб, Генрика Ліпковська, має й своє окреме зображення. Це – гарний зразок інтимного портрету. Молода жінка сидить у кріслі, задумливо нахиливши голову. Темне вбрання з широким мереживом біля відкритих плечей та рук гарно облягає її стан, на голові – вінок із квітів. Фон складає декорація зі хмелю.
Нарешті бабка Ліпковських Анна, родом із Боржецьких, власниця маєтку у Завадівці, неподалік Красносілки. Це худа й сувора постать старої вдови «хорунжого Гайсинського повіту», що самостійно керувала адміністрацією й господарством великих маєтків. Вона сидить у темній сукні з кружевами і чепчику з довгими бантами. Погляд спрямований у далечину з-під насуплених брів.
Не менш живі й природні два інших портрети, що їх тоді ж виконав майстер, але, очевидно, не з живих людей, а з картин інших художників.
Це – портрет генерала Бенедикта Колишка (помер у 1834 році) та його доньки, першої дружини Генрика Ліпковського, Юзефи (померла у 1839 році). Особливо величний портрет генерала Колишка, пам’ять якого, як одного з керівників шляхетського повстання 1831 року на Поділлі, особливо шанувала родина Ліпковських.
На превеликий жаль, доля усіх портретів пензля великого художника, які прикрашали маєтки Ліпковських, невідома. Історія красносільської галереї картин досить непередбачена. Маєток Ліпковських зберігався з усім своїм майном до 1928 року. За роки революції та громадянської війни селяни самі активно охороняли будинок та майно від усяких спокус його розтягти. Тоді у будинку було влаштовано агрошколу, а у великій (колишній бальній) залі – музей, куди знесли все більшменш цінне майно, серед якого знаходилося і чимало порт - ретів пензля Гольпейна. У 1921 році усе майно було старанно інвентаризоване, акти передано гайсинській наросвіті. Були відомості, що приблизно у 1923 році частину його було перевезено до Гайсина. Пізніше організовувалася передача майна до Вінниці. Але через обмаль коштів до Вінниці перевезено було тільки незначну частину речей. Значна частина майна і далі знаходилася у Красносільському маєтку аж до 1928 року, про що свідчить лист №1562 від 4.05.1928 р. окружної інспекції народосвіти до Красносільської агрошколи: «Окрінспектура Народосвіти пропонує передати пред’явнику цього зав. окрмузеєм т. І.Зборовському картини, старовинну зброю музейного значення, книги й інші музейні речі зі збірок бібліотеки колишнього поміщика Ліпковського».
Але серед перевезеного майна, у тому числі і раніше, портретів пензля Г. Гольпейна не було. Вони могли лишитися і в Красносілці. Так що стимул для пошуків залишається.
Володимир ПРИБИЛА.
вранці -2…-4° 
