Мишко не просто був хазяйновитим хлопцем, він ще й змалку працював у колгоспі – звичайно, в період канікул. Дізнався про ціну заробленої копійки під час праці вантажником та на інших роботах. Поставив собі за мету не тільки щось заробити, а й навчитися їздити на машині.
Взагалі дуже любив техніку, тож після закінчення восьмирічки в рідному селі та десятирічки у Флориному пішов працювати причіплювачем у тодішній колгосп рідного села.
Далі була служба в армії – і тут селянський син виявився на рівні. Батькам приходили подяки за сина, його прізвище було занесене до Книги пошани військової частини.
…Коли звільнився в запас, не шукав далеких шляхів, хоч той час – середина 70-их років – відкривав широкі можливості, наприклад, поїхати на якесь відоме будівництво чи виявити свої здібності в іншому місці. Михайло ж приїхав у рідне село, де почав працювати трактористом. Звичайно, молодій людині належало вчитися, та й тут яланчанин залишився вірним собі: вступив на заочне відділення Ладижинського технікуму механізації сільського господарства.
А коли закінчив навчання, виробнича кар’єра Барабаша складалася так: бригадир кормодобувної бригади – механік по ремонту – бригадир рільничої бригади (на цій посаді перебував найбільше: майже чотирнадцять років; це була дуже добра школа, бо ж думати доводилося не тільки про виробничі показники, а й про роботу з людьми, індивідуальний підхід до кожного).
Знову ж таки, не припиняв роботи над собою, заочно навчався на агрономічному факультеті Української сільськогосподарської академії, успішно закінчив цей виш.
Нова, принципово інша, сторінка життя М.І. Барабаша почалася у 1997-му, а точніше – 3 січня. Саме тоді на загальних зборах земляки обрали його головою КСП імені Лесі Українки (нині – ТОВ «Яланецьке»).
То був не зовсім сприятливий час для народного, і зокрема сільського, господарства.
Досить тільки згадати, як зар - плати видавали бартером – цвяхами, цементом і т.д. Ці та інші проблеми лягли на плечі нового керівника. А найбільше він переймався проблемами людей – простих трудівників, адже народився і живе тут, знає кожного, навіть дітей. Тож не приховував від земляків труднощів, ділився з ними, звертався за порадою до старших. Головне: ніколи і ні перед ким не лукавив. Люди відповідають йому тим же.
«Я ніколи не носив і не буду носити камінців за душею, – ділиться Михайло Іванович.
– Кожна людина – це цілий світ, це особистість. Буває так, що в певний момент не можу допомогти людині. Але навіть коротка розмова з нею, зацікавленість її проблемою допомагають зняти напругу. Тим більше, що намагаюсь по можливості все-таки допомогти пізніше».
…Нинішнє ТОВ «Яланецьке» – це 1200 гектарів землі і 40 працівників. Крім згаданого, в Яланці ще функціонує ПП «Добробут», яке очолює Олена Костянтинівна Бідняк.
Воно трохи менше за «Яланецьке». Ніякого протистояння між двома суб’єктами господарювання нема, навпаки – налагоджено нормальну і взаємовигідну співпрацю.
Від цього виграють усі, насамперед, прості трудівники.
Показовий приклад – у «Добробуті» працює дуже кваліфікований електрозварювальник Павло Михайлович Мураховський. Його золоті руки при потребі використовують і в господарстві Барабаша.
Напевно, не можна не згадати і про пайовиків. Нині одним із критеріїв успішності того чи іншого господарства є розмір паю. У ТОВ «Яланецьке» він обчислюється в 1,3 гектара. А видається на пай 8 відсотків – це одна тонна зерна (в асортименті – пшениця, кукурудза, ячмінь), 50 кілограмів цукру, 30 кілограмів зернят соняшнику. Це – на кожного із 850 пайовиків.
Окремою, досить вагомою сторінкою діяльності ТОВ «Яланецьке» є сприяння соціальній сфері села. Тут налагоджено тісну співпрацю з депутатами сільської ради, сільським головою. Повністю замінили вікна фасаду школи на сучасні металопластикові. Те саме стосується і лікарської амбулаторії. Надається допомога і школі, і дитсадкові у придбанні меблів.
Товариство «Яланецьке» – цілком самостійний суб’єкт господарської діяльності, хоч і входить у систему «ТАС- Агро». Це дуже вигідно, адже інвестор забезпечує яланчан насінням, добривами, паливно-мастильними матеріалами, системами захисту рослин, добривами.
Через не дуже велику кількість працівників може виникнути сумнів у впевненому майбутньому товариства «Яланецьке». Але досить тільки назвати прізвища представників молодого покоління, які успішно трудяться в господарстві, і стане зрозуміло: у товариства – хороші перспективи. Агроном Сергій Михайлович Савченко, механізатор Олег Михайлович Мазуренко, Павло Михайлович Бучацький, Володимир Шибунько, Сергій Супрун та інші – це золотий фонд «Яланецького», надія та опора товариства.
До речі, праця тут належно оцінюється – зарплата видається двічі на місяць. І розмір її, скажемо так, дуже пристойний. Принаймні, як розповів Михайло Іванович, питання ставиться так, щоб кожен працівник міг заробляти не менше ста гривень за день.
А якщо ця сума виявиться у 5-6 разів вищою, то це ще краще.
Звичайно, робота керівника сучасного підприємства – досить складна і напружена.
Та при всій зайнятості Михайло Іванович знаходить час для громадської діяльності.
Небайдужа громадянська позиція сприяла тому, що його двічі обирали депутатом сільської і двічі – районної рад.
Звісно, за депутатство ніхто не виплачує зарплати, але особисте прагнення зробити більше для людей є тим стимулом, який сприяє підвищенню активності Михайла Івановича Барабаша та його однодумців. Бо ж не все в житті вимірюється тільки грішми.
Не так часто мені доводиться спілкуватися з Михайлом Івановичем. Але кожна зустріч – це можливість більше дізнатися і про нього, і про село, яке він любить і гордиться найбільше, і про людей, які живуть і працюють у цьому селі. Тож хай же щастить цьому благословенному селу та його жителям!
Федір ШЕВЧУК, с. Яланець.
вранці -2…-4° 
