"Незрівнянний світ краси"

Ітут з’явився Василь Зінкевич з незнайомим юнаком. Як з’ясувалося, ним був Назарій Яремчук, який за направленням райвійськкомату навчався на курсах водіїв. Василь попросив Левка, щоб послухав голос Назарія. Співав він у той час у хорі рідного села Рівня, що під Вижницею. Голос приворожив керівника ансамблю, хоч, звичайно, юнакові бракувало досвіду вокального співу. Невдовзі «Смерічка» стала для Яремчука рідною домівкою…

У нього був неповторний голос. Отож у Левка визріла думка написати спеціально для Назарія пісню.

– Анатолію, є цікава і водночас нелегка робота, – мовив якось Дутківський при зустрічі. – Йдемо до піаніно, спробуємо щось створити. Якщо пісня вдасться, вже й з виконавцем визначимося.

Він почав награвати варіанти нових музичних мелодій. Час від часу перепитував: а якщо зупинитися ось на цьому? Я висловлював власну думку, хоч у нотах не розумівся. Все ж відчував душею, який музичний хід спрацює краще. Усе-таки пощастило відшукати мелодію, що відтворювала велич і красу вічно молодих Карпат. Мною були покладені на музику слова. Невдовзі запропонували новинку Назарію. Пісня «Незрівнянний світ краси» була досить складною для солістапочатківця. Та щоденна робота над постановкою голосу, любов до прекрасного зробили свою справу. Чернівецька студія телебачення записала нову пісню. Назарій, почувши свою першу фонограму, був дуже щасливим. А вступивши на навчання до Чернівецького університету, не залишив «Смерічку». Вечорами приїжджав поїздом у Вижницю на репетиції. І коли бачив у вікнах будинку культури світло, радів, що приїхав недаремно.

«Незрівняний світ краси» за короткий період стала у карпатському регіоні популярною. Особливо після того, як на телеекранах з’явився музичний фільм «Червона рута», де Назарій виконує її. Услід за піснею Володимира Івасюка «Червона рута», яка стала переможцем всесоюзного телефестивалю «Песня-71», «Смерічку» запросили в Москву на телефестиваль «Песня72» з піснею «Незрівнянний світ краси». Однак Левко Дутківський із власних міркувань наполіг, щоб там звучав твір Володимира Івасюка «Водограй». І знову була перемога в межах Союзу. Після виступу «Смерічки» Івасюк прийшов до Дутківського із сувенірним фортепіано і сказав: «Ця нагорода повинна належати тобі».

Назарій виконував кілька пісень на мої слова, а «Незрівняний світ краси» була найріднішою для душі. Про це свідчить хоча б такий факт.

На фірмі грамзапису «Мелодія» ним було видано сольний альбом, куди увійшли дев’ять творів. І дістала платівка назву саме від цієї пісні.

Зустрічалися ми не так часто. Усе продиктовано обставинами. Назарій більшість часу проводив у гастрольних поїздках. Отож кожна зустріч була для нас світлим днем, незабутніми хвилинами. Назарій завжди був доброзичливим, усміхненим, його очі випромінювали загадкове тепло. Таким я бачив співака під час гастролей у Вінниці, відвідин ним гуртожитку в Одесі, де мені довелося проживати у період навчання, перебування в моєму рідному селі Баланівці на Бершадщині.

Скажімо, в гуртожиток він завітав майже з усіма учасниками «Смерічки».

Хлопці жартували, співали, вгощалися весняною редискою і цибулею, пили сухе вино. Потім удвох з Назарієм ми гуляли одеськими вулицями, побували в оперному театрі. Він розповідав про гастролі в тодішніх союзних республіках, творчі задуми. Я ж читав свої вірші, серед яких був і ось цей:

Весна, весна. Розгублено адреси, І я стою в Аркадії один.
Сьогодні від’їжджаю із Одеси, Яку, за що не знаю, полюбив.
Будуть вдивлятись вікна до знемоги На голу пристань, на чиїсь сліди…
Якщо захочеш вгамувать тривогу, По моїй стежці до кохання йди.
Твоє тепло на відстані відчую, Примчусь світанком з крутизни доріг.
Дівочі болі щирість залікує.
Весняний цвіт торкнеться твоїх ніг…
Весна, весна. Розгублено адреси, І я стою в Аркадії один.
Сьогодні від’їжджаю із Одеси, Яку за тебе, знаю, полюбив.

– Чи не закохався ти, друже, в одеситку? – почулося хитромудре в мою адресу.

У відповідь лише знизив плечима, мовляв, це ж вірш…

Назарій не був схожим ні на кого іншого, мав, так би мовити, своє обличчя. Недарма його ім’я означає – присвячений Богові і, безперечно, людям. Співак ніколи не хизувався ні собою, ані творчістю. Мабуть, ось це невміння, в доброму розумінні цього слова, сприяло появі багатьох прихильників його таланту, друзів. Назарій завжди тягнувся до людей, які не були наділені високими чинами і посадами, був відданий рідній Буковині навіть тоді, коли його слова лунали на весь світ.

Не спокусився на столичні хороми, бажав жити там, де виколихала мати.

І тепер, коли слухаю по радіо чи дивлюся по телевізору виступ Назарія Яремчука, забуваю, що його душа злетіла у потойбічну вічність. Бачу, як він підходить до мене з усмішкою на вустах, тепло обіймає і щиро мовить: – Анатолію, привіт! Гей, гей, будьмо!..

Анатолій ФАРТУШНЯК, поет-пісняр, ветеран журналістики. с. Ободівка Тростянецького району.