Школярі старалися допомогти кошеняті спуститися на землю, але всі ці спроби закінчувалися невдало. Протягом трьох днів береза, на якій сиділо кошеня, була центром уваги учнів школи: на перер - вах там завжди було гамірно та й під час уроків хтось із учнів відволікався, дивлячись, як по гілках берези мандрує кошеня.
Побоюючись, що кошеня може впасти і розбитися, учні нашого класу зателефонували до служби порятунку.
Рятувальники прийняли наш виклик, але повідомили, що не зможуть швидко приїхати, тому що в одному із сіл сталася пожежа.
Ми вирішили після уроків не йти додому і діждатись рятувальників. І наші сподівання не були марними. Повернувшись із пожежі, вони не забули про наше прохання і виконали свою обіцянку.
Під’їхавши до школи, рятувальники дістали пожежний рукав і невеликим тиском води, що постійно зменшували, опустили кошеня на землю.
Це було так цікаво, адже роботу рятувальників на власні очі ми бачили вперше. Історія з кошеням мала щасливий кінець: воно було врятоване і навіть знайшло нову господиню.
У цей час на годині інформування ми дізналися, що 17 вересня відзначається День рятувальника України. Ми щиро вдячні бригаді рятувальників, які брали участь у порятунку кошеняти. Можливо, у майбутньому і дехто з нас також обере для себе цю цікаву професію.
Учні 5-А класу Флоринської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
вранці -2…-4° 
