Заступник міністра допитливо глянув на нього, натискаючи кнопку, велів секретарші внести в прийомну чай.
За столом вів себе просто. Згадав, що в березні 1944-го визволяв від фашистів
Бершадь. Відзначив, що фронтовиків серед керівного складу стає менше і менше. Через кілька хвилин Володимир Сергійович отримав розпорядження на бельгійські випарки, які були призначені заводу в Росії, котрий був не готовий використати їх.
Виклав цей епізод може й лишнім, але він ще раз підкреслив неабиякі здібності Кваші.
Поглинувши в реконструкцію, він не забув радгосп, що вирощував насіння цукрових буряків та інтенсивно займався тваринництвом. Слід відзначити, що в 60-х роках у районі останнім слабко займалися. Тваринницькі приміщення були примітивні, в більшості збудовані до війни. В радгоспі вони будувалися з граніту і пережили фільварки, які належали власникам (акціонерам) заводу. Низька врожайність у колгоспах зернових, тенденція не вирощувати кормові культури, зарплата "дурноднями" – це та інше негативно впливали на розвиток тваринництва.
Набагато краще справи йшли в радгоспі, де великі площі займали багаторічні трави, тому сіна вистачало від урожаю до урожаю. А ще слід згадати про відходи харчопереробних підприємств, які вагонами йшли в радгоспи. Мабуть, ніхто не повірить, що давали тоді коровам арахісову макуху, не кажучи вже про соняшникову, відходи різних круп, а кислий жом не знали куди дівати! Доїли молока найбільше в районі, але проблеми були й у нас.
Кваша ставив завдання розширити тваринництво, зокрема, племінне ядро. Завжди підкреслював: через певний період ця галузь в районі зростатиме, будуть відповідні постанови ЦК та уряду, із передових ми опинимося серед відстаючих. Тенденція зростання відчувалася і в пресі, яку закидали "новаторством", ініціюваннями фіктивних перемог у тваринництві. В Рязані за рік здавали два плани м'яса, на Україні Чиж вирощував тисячі свиней з великими приростами, якась доярка, маючи 30 корів в групі замість 14 офіційних, доїла по 5 тис. кг молока від корови... Гриміло радіо, подвиги описували центральні газети, новаторів підтримувало ЦК, а потім все лопало, ніби мильна бульбашка.
Однак пошесть "новаторства" охопила країну. Секретарі обкомів змагалися, хто більше придумає починів у тваринництві. Продовольча програма тріщала. Село виконувало повністю всю планову державну закупівлю, а продуктів у магазинах міст, крім Москви, не було. В райцентрі ковбасу можна було купити, вистоявши в черзі, лише "Козікінську" (з відходів конячого м'яса), яку постачав братній Татарстан. Хліб пекли в основному з кукурудзяного та борошна пророслої цілинної пшениці.
Кругом переорювали площі з багаторічними травами і сіяли кукурудзу. Обкомівські "шнурки" чесали по всіх господарствах, шукали непереорані багаторічні трави. Скликалися позачергові бюро райкомів та обкому, йшла "молотьба" керівників господарств, їм виносили догани, деяких виключали з партії і звільняли.
Кваша ходив похмурий і мовчазний, щось вичікував, потім дав команду агрономам та керуючим відділками обстежити всі поля багаторічних трав. Оцінивши дані, наказав площі, де почалося випадання, переорати, а звітував радгосп про суцільну оранку трав.
Слід сказати, що секретар райкому В.Ф. Качур був наділений великим природнім розумом, добре розумів тимчасовість чергової кампанії, по-господарськи ставився до занедбаних ще на той час колгоспів і до цих заходів ставився формально, звітуючи перед областю так, як треба, на районних нарадах проводив відповідну партійну лінію, але керівні кадри беріг, до "шалунів" вживав заходи впливу, добре знав: знищення багаторічних трав у районі йде незадовільно, але закривав очі, ніби не бачив. Хотів виграти час, але там, на верху, в ЦК КПРС не жартували. Академіків-травопільників виганяли з роботи, академіків аграрних наук виселяли з Москви на периферію, ближче до землі.
Будучи з Квашею сам на сам, секретар попередив, що йдуть анонімки про невиконання ним постанови ЦК. Він розумів, чим це може скінчитися, але трави не переорював.
Через якийсь час в обласній газеті "Вінницька правда" з'явилася розгромна стаття про травопільників, у ній глумилися над радгоспом і директором Квашею. Навіть карикатуру намалювали: стоїть чоловік на трибуні і лійкою поливає трави, а наприкінці вносили пропозицію, мовляв, обкому потрібно розібратись з антипартійною діяльністю директора-неука, якого слід гнати з роботи, він не розбирається в агрономічній науці, навіть цифри порівняльні наводилися: з 1 га багаторічних трав отримують урожай в грошовому обчисленні в
4-5 разів менше, ніж з 1 га кукурудзи.
В ті дні ми ходили на роботу, ніби на похорон. Запитання Кваші, що робити, сипалися з усіх сторін, а він посміхався і команди переорювати трав не давав. Так і не переорали, однак були в тваринництві "на коні". Директора довго виховували в райкомі, але обмежилися доганою без занесення до картки.
Через багато років, згадуючи і аналізуючи ці події, думаю, що секретар В.Ф. Качур зробив розумно: спас від розправи Квашу і звітував перед обкомом про вжиті заходи.
Взагалі, щоб не говорили у той час про Василя Федоровича, який прийшов у
Бершадь з Джулинського райкому після об'єднання (укрупнення) районів, він багато доброго зробив для Бершадщини, оскільки, як ніхто до нього, умів "вибивати" з "верху" асигнування, проекти тощо. Особливо розбирався в кадрах і заклав основи знаменитого на всю Україну ділового і грамотного корпусу голів колгоспів.
вранці -2…-4° 
