Згідно з цивільним та сімейним законодавством, особи віком до 18 років, поділяються на дві категорії:
- малолітні (віком до 14 років);
- неповнолітні (від 14 до 18 років).
Правочин, що вчиняється батьками (або усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Норми щодо захисту прав власності на нерухоме майно, яке належить дитині як власнику, є в Цивільному, Сімейному, Житловому кодексах України, в Законі України «Про охорону дитинства». У разі вчинення правочину за участю малолітньої або неповнолітньої дитини, потрібна згода органу опіки і піклування не тільки на відчуження майна, право власності на яке мають діти, згода потрібна і при набутті права власності дитиною на таке майно.
Крім того, Законом України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статтею 12 якого встановлено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органу опіки і піклування. Тобто нормами цього закону захищається не тільки право власності дитини, але й право користування майном.
Управління майном включає два основних види дій батьків: а) вчинення правочинів щодо майна дитини, у тому числі правочинів щодо розпорядження майном; б) вчинення дій щодо догляду за майном дитини (ремонтування, зберігання, догляд тощо).
Термін «управління майном дитини» є зручним, оскільки він охоплює різні дії батьків щодо майна дитини. У процесi управлiння майном дiтей батьки вчиняють рiзного роду правочини, об’єктом яких виступає майно малолітніх.
Виходячи з норм чинного законодавства, правочини такого роду можуть бути поділені на такі основнi види:
- правочини, які батьки мають право вчиняти вільно;
- правочини, які батьки мають право вчиняти з дозволу органу опіки та піклування:
- правочини, які батьки взагалі не мають права вчиняти з майном дитини.
Найбільш важливе значення мають договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку або квартири, що належить дитині на праві власності. Такі правочини з майном малолітньої дитини батьки вчиняють лише з дозволу органу опіки та піклування. При цьому дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.
Крім цього, існують правочини, які батьки не можуть вчиняти за жодних умов, оскільки навіть орган опіки та піклування не уповноважений надавати дозвіл на їх укладення.
У законі зазначено, що батьки не можуть здійснювати дарування від імені дитини. Також батьки не можуть зобов’язуватися від імені дитини порукою.
У процесі управління майном дитини виникає питання щодо координації та узгодженості дій батьків. Як мають діяти батьки при вчиненні правочину з майном дитини – разом або самостійно.
Закон у деяких випадках передбачає необхідність підтвердження згоди обох батьків на вчинення правочину, а в інших – можливість вчинення правочину лише одним із батьків, оскільки згода другого з них передбачається.
У ч. 5 ст. 177 СК України сказано, що на вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів і нерухомого майна дитини повинна бути письмова й нотаріально засвідчена згода другого з батьків.
Неповнолітні мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом; самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договори банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Всі інші правочини вчиняються неповнолітніми за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочинів має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника і органів опіки і піклування. На вчинення неповнолітньою особою, а також особою, цивільна дієздатність якої обмежена, правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна, повинна бути письмова, нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки і піклування.
Частина 7 ст. 177 СК України зазначає, що після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього. Зрозуміло, що в цьому випадку мається на увазі майно, що зберігалося в натурі, оскільки майно, що було споживане або витрачене для забезпечення потреб дитини, поверненню не підлягає.
Незважаючи на те, що батьки управляють майном дитини, вони не набувають щодо нього права власності.
Неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них відповідних санкцій. У ч. 8 ст. 177 СК України вказується, що батьки зобов’язані відшкодувати дитині завдану матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.
Ця норма закону є важливою гарантією захисту прав дитини від зловживань із боку батьків.
Лариса НОВОКРЕЩЕНОВА, приватний нотаріус Бершадського РНО.
вранці -2…-4° 
