Мабуть, і не мріяв ніколи про таке відважний комісар Другої партизанської бригади, який мав підпільну кличку «Саша Жалов». Адже «обкомівсько-партійно-партизанська бюрократія», як і про невловимого народного месника Івана Калашника, забороняла навіть згадувати про нього. Та мало того, коли свого часу він, смертельно хворий, без засобів для лікування звернувся до секретаря обкому Д. Бурченка за допомогою, той написав на його листі: «Не представляется возможным». І помер герой, підкошений байдужістю, буквально забутим.
Але пам'ять про Максима Сергійовича свято берегли побратими, істинні патріоти рідної землі. Бо коли палала у вогні Україна, він, безпартійний простий вчитель, не очікуючи нічиїх вказівок та рознарядок, не лише організував підпільний обком, а й керував ним. Підпільники-партизани чинили запеклий спротив окупантам. Та не вписувалися, так би мовити, вони в «партійний реєстр» всенародної війни з гітлерівцями і своїми незаперечними подвигами «відсували на задній план» дії їхнього «підпільного обкому партії». Ось тому функціонери й замовчували ім'я Максима Корнійчука.
Донька ж партизанського комісара Майя не могла змиритися з цим, вперто оббивала пороги владців, домагалася правди і визнання подвигу народних месників та заслуг її батька. Але марно. Однак вона не здавалася. Не одне десятиріччя Майя Максимівна - лікар із Ладижина - скрупульозно збирала свідчення партизанів-підпільників та скупі факти в архівах. Хоча багато з тих документів, як зрозуміла згодом, уже після війни методично знищували.
Та все-таки «тяжіння до пам'яті» не давало їй спокою, вело і кликало до пошуку. А коли тих, обпалених війною рядків-фактів зібралося вже чимало і вони буквально заговорили про події далеких буремних років, за сприяння небайдужих подолян у співавторстві з журналістом Юрієм Нагорним видала книгу «Невловимий Саша Жалов». Передмову до неї написав голова Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України, заслужений працівник культури Михайло Каменюк. А напередодні жалобної дати роковин нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз подільський літературний фонд «Імперія слова» та Вінницький музей-садиба М.М. Коцюбинського презентували книгу-реквієм.
На цю презентацію у «Світлиці» музею зібралося багато вінничан. Вони, перегортаючи сторінки гарно оформленої книги, доторкалися до живої історії, відкривали ще одну болючу таємницю Великої Вітчизняної, правда про яку так старанно приховувалася. Авторка ж сердечно розповідала присутнім про свої митарства у пошуках цієї правди, ділилася радістю про те, що нарешті змогла видати цінний історичний документ, в якому «заговорили» щоденники її батька, подано перелік підпільних організацій та їх членів з Другої партизанської бригади, що діяли в Гайсинському, Бершадському, Погребищенському, Теплицькому, Плисківському, Іллінецькому, Липовецькому районах Вінницької і в Монастирищенському та в місті Гайвороні Кіровоградської областей.
Записані й свідчення учасників тих подій. Одна з таких - колишня юна підпільниця-партизанка згаданої бригади 84-річна вінничанка Ганна Гукова. Не без сліз на очах згадувала Ганна Іванівна події буремних літ. Нині ветеран, праведниця миру веде велику виховну роботу серед молоді, співає в хорі ветеранів «Берегиня». Зі своєю «Берегинею» завітала вона і на презентацію. І вже в роздуми читачів книги, якими поділилися письменники Іван Волоше-нюк, Віктор Тимчук, скульптор Микола Крижанівський, організатор і ведучий дійства Михайло Каменюк, поетеса Світлана Травнева та інші, вплітались, так би мовити, пісні про війну. Хвилювали душі присутніх «Степом, степом», «Журавка», «Мамина яблуня» та інші. Голова обласної організації Соціалістичної партії України Микола Товбух подякував Майї Корнійчук за пам'ять про батька і вручив їй на згадку годинник.
І досі гірким болем відгукується в людських серцях війна. Не переривається ланцюжок історії. Шануймо подвиг предків, бережімо мир.
вранці -2…-4° 
