– Пані Христино, давайте, як у анекдоті, почнемо з хороших новин. Чим Перший Національний вирізняється серед інших «братів по екрану»? Якими перспективами – творчими задумами і перепонами до їх втілення живе телеканал сьогодні?
– Проблем сьогодні вистачає, однак молода команда цілеспрямовано виводить телеканал у лідери. Попри критику йдемо і не зупиняємося. Ми точно відчуваємо тенденції часу, постійно експериментуємо – у міру можливостей, звичайно. Наприклад, наш експеримент релігійних трансляцій незабаром відзначить своє 20-ліття. Або українська версія EuroNews – ми стали 11 мовником провідного європейського інформканалу! Та й у кожного з нас є такі особисті історії. Хочеш – фільми знімай, а хочеш – програми!
– Однак наші бажання не завжди збігаються з можливостями. Як це вирішує Перший Національний?
– Звичайно, на втілення супертехнічні проекти не вистачає фінансів, але на Першому Національному завзяті творці проявляли себе завжди. Зібрані, начитані, які прагнуть вчитися! І вчитися заради глядача – адже тільки наші люди, щоб відпочити від комп’ютера, сідають за телевізор. Як це не парадоксально у комерційний час, у нас чимало художнього, музично-мистецького, спортивного мовлення. І за 30 років спостерігаю оцю вічну розбіжність у творчих задумах і можливостях. Ще маємо давніші декорації, ще живуть спогади про добрі часи великих студій і мішки листів на «Дитячу казку».
Мені здається, що доля державного телеканалу завжди прямує крізь перипетії реального життя, тобто оті суспільні баталії. І заповнити ці лакуни можна тільки відданими і постійними у професії людьми.
– І є, очевидно, атлант, який тримає все це на своїх плечах?
– Ви вгадали: на ньому без перебільшення тримається уся телекомпанія. Передусім завдяки тому, що у гендиректора НТКУ Єгора Бенкендорфа , окрім фанатичної працелюбності, легкий характер. З перших днів його керівництва мені сподобалося дружнє ставлення нашого очільника до людей. Тому до нього тягне і ветеранів, і молодих. Як трудоголік – завжди дає точні та грамотні завдання. Спілкується спокійно, тихо, з усіма на рівних... і в цьому теж відчувається енергія.
Єгор Андрійович – топ-менеджер молодий, але один із найпорядніших керівників телеканалу за мою 30-літню історію на УТ. Варто побачити його швидкий силует, що завжди в русі, як розумієш, що по дорозі з одних дверей у інші він миттєво вирішує якесь питання. Я дивуюся, як з усіма економічними і законодавчими пастками – «не можна!» – він примудряється запускати масштабні проекти на державному телеканалі. Звичайно, передбачає і випереджає тенденцію на кілька кроків вперед.
– Пані Христино, Ви маєте солідний досвід роботи ведучою, автором проектів, ведення прямих ефірів. Чи змінює екран людину? Які поради можете дати стосовно того, як триматися, поводити себе в кадрі?
– Все залежить від того, який рівень вибрала собі людина. Екран розвиває. Змушує працювати зі словом, з образом. І разом з тим – знищує фізично. У кадрі завжди добре бути органічним, а не награвати під когось. Бути таким, яким ти є. Екран притягує манерою спілкуватися з глядачем та відучує від пафосу. Якщо бесіда цікава, то харизма ведучого запам’ятається. Якщо автор чи ведучий має нуль енергії, працює як мертва душа – програма приречена.
– Коментувати прямі трансляції – завдання не з легких. Поділіться, будь ласка: звідки Ви берете натхнення?
– Це ще один вимір суспільно відповідального телебачення. Задіяні усі міжнародні технічні можливості. Ми віртуально мандруємо до намолених місць України та світу, тож від глядача чекаємо незвичних навичок сприйняття ефіру. Це не ток-шоу чи телефільм. Цей ефір потребує колосальної роботи над собою, бо є богословська традиція, яку порушувати не варто.
Для чого ми транслюємо? Щоб об’єднати у молитві всіх вірян і України, і світу. Щоб запросити вивчати алфавіт богословської традиції. Тут є глибини, які не одразу побачиш чи відчуєш. Така телепрограма змушує зробити над собою зусилля. А цього не завжди хочеться, якщо звик клацати пультом з каналу на канал. Пасивний глядач-споглядач не може витримати багатогодинних трансляцій, а розумний захоче зрозуміти оті ніби зашифровані частини богослужінь.
Звідки натхнення? Ти знову вивчаєш щось нове. Доповнюєш фундамент і віри, і духовної журналістики. Такі проекти дають емоційну захищеність, бо наша робота досить нервова. Може це дивно, але на екрані бачимо, як наші надії, віру у цінності підтримують інші. Ми бачимо, хто саме дивиться ефір Першого Національного.
– Ви очолюєте головну редакцію Першого Національного телеканалу. У чому вбачаєте її місію?
– Якщо ви забудете на мить про картинку і просто послухаєте, як говорять, то зрозумієте, що на Першому вимова ведучих не поступається іншим. Наш телеканал можна слухати як пісню! Ви ніколи не розхлюпаєте з нами ранкову каву через «шокову терапію зображенням». Гарна українська мова – це найбільша інвестиція телеканалу в зірок, які розпочинали на Першому Національному, а нині працюють всюди.
Уявіть: зранку дзвінок, співробітник без «добридень» знервовано запитує про те, як буде українською «бегущая строка», бо у нього вже горить-підгорає свіжа порція новин. Інший заходить вже втретє і тричі редагуємо різні помилки на різних сторінках… Третій просить пояснити, чому на городі бузина, а в Києві – дядько.
Прагну, щоб літредактори відчули увагу до своєї безвідмовної праці, матеріалізувалася наша щоденна допомога творцям, юристам, фінансистам… численним підрозділам. А ще – ми виходимо за рамки тільки творчих команд і спілкуємося з науковцями, дослідниками з НАНУ, видавцями, викладачами, студентами тощо. Книжки дають нам змогу розширити простір телевізійного середовища. Книга, яка поки в моїх мріях, зробить телеефір кращим. У ній будуть не тільки правила і приклади, а й мовні історії. Навколо української треба вибудовувати цікавість. Тому оремо ниву недаремно. Я б назвала нашу редакцію редакцією добрих справ. Наказ про мови не завів нас у глухий кут. Ми продуктивно відповімо і видамо посібник. Адже без знання мови стати справжніми зірками на телебаченні неможливо! Жодні бар’єри нас не стримають.
– Поділіться, будь ласка, секретами праці телевізійників, внутрішньої «кухні» українського телебачення.
– Треба на початку творчої біографії самому зрозуміти, чи телебачення – це твоє. Бо нащо все життя себе змінювати, а потім зрозуміти, що це чуже. З власного досвіду відчула, що на телебаченні можуть працювати люди, які вміють самі себе творчо зацікавити. А ще – постійно розвивати світогляд, бо телебаченню потрібні лідери. А далі телебачення подарує вам істину, що за талантом ведучого чи автора програми завжди стоїть здібна команда. Якщо ви її керівник, то мусите зрозуміти, хто і що може робити у ній найкраще. І якщо команда вас підтримує – ви досягнете успіху.
Тож у цей день кому, як не їм, подяка: продюсерам, режисерам, літредакторам, операторам, звукорежисерам, гримерам, стилістам, бухгалтерам, відеоінженерам, водіям, прибиральницям, адміністраторам… Дякуємо за те, що економили наш час. Робили нас мудрими. Творили нашу команду. Вирішували форс-мажорні проблеми. Налагоджували контакти. Любили нас такими, якими ми є. Імідж телеканалу творить кожен! Колеги та друзі, з Днем телебачення!
Спілкувалася Олена Нагога для bershad.ua
вранці -2…-4° 
