ЯК ЛЕВКО СТАВ ЛЕВОМ
Село Чорна Гребля, нині Бершадського району на Вінничині, невелика річка Удич, безкрайні поля. Тут, у хаті із земляною підлогою, в небагатій селянській сім’ї Івана Васильовича Медведя, колишнього солдата російсько-японської війни, в тому далекому червні й народився маленький Левко. Власне, в дитинстві і юності його звали саме так, та й сам він, який говорив переважно українською, віддавав у спілкуванні перевагу цьому імені. Але одного разу, при отриманні паспорта, йому відрізали — будеш не Левко, а Лев.
Пас корів, працював із мамою на панських бурякових плантаціях; закінчивши початкову школу, став підручним слюсаря, а потім слюсарем на цукровому заводі у Красноселках. Мав славу грамотного підлітка, рано приохотився до читання, адже старший брат, за військові заслуги батька прийнятий до педагогічного училища, став сільським вчителем, і книги в домі були у пошані. Революцію прийняв усім серцем, і у сімнадцять, юним комсомольцем, його обрали секретарем сільської ради. А в 1923 році Левка направляють на підготовчі курси при організованому у Вінниці хіміко-фармакологічному інституті, і незабаром він стає студентом. Живий, активний, доброзичливий характер, природні винахідливість і розум якось відразу виділяють його. Збереглася фотографія учасників з’їзду пролетстуду — основного студентського об’єднання тих часів у Москві. Серед його делегатів і зовсім юний Медведь.
І ось перший у його сходженні інститут закінчено. Медведь керує аптекоуправлінням, а згодом міським відділом охорони здоров’я у Вінниці й одночасно читає лекції у знову організованому в «цукровій столиці» за його активного сприяння медичному інституті. Напевно, він міг би стати у цих стінах наймолодшим його доцентом або професором, однак Медведя відряджають до Жмеринки як завідувача агітмасового відділу райкому. А потім, мабуть, на щастя для суспільства, його партійна кар’єра припиняється, і знову слідує медичне призначення — Льву Івановичу доручають очолити Дніпровський водний відділ охорони здоров’я. Йому ще немає й тридцяти, і саме тоді з’являється думка — треба обов’язково закінчити медичний інститут. Адже не можна бути головним лікарем великої ріки, не будучи, по суті, лікарем.
І знову службовий поворот. Л. Медведя призначено завідуючим Київським обласним відділом охорони здоров’я, причому область тоді була значно більша, ніж зараз. Саме в цей період, в середині тридцятих років, по всій країні знаходить підтримку чудова ініціатива охорони здоров’я Київщини — створити в селах колгоспні пологові будинки.
— Сталося це, власне, з почину молодої фельдшерки-акушерки в селі Сербо-Слобідка на нинішній Житомирщині комсомолки Надії Ковальчук, яка організувала тут хату-родильню, — згадував Лев Іванович. — Я приїхав познайомитися з почином. Все було обладнано за останнім словом науки. Але Ковальчук трималася насторожено, і я раптом зрозумів: вона побоюється, що родильню закриють, адже існували районні пологові будинки. А тим часом, це була чудова знахідка, підмога материнству на селі. Вона набула поширення, в тому числі, і з моєї легкої руки…