26 квітня 1986 року українська і, мабуть, вся слов'янська історія здобула новий стрижень відліку часу: до чорнобильської катастрофи та після неї. Аварія на 4-му блоці Чорнобильської атомної електростанції перетворилася на глобальну катастрофу. Катастрофа ця стала не тільки екологічною, а й моральною. Ніколи український народ не забуде тих страшних днів, коли вмерла величезна територія нашої землі, фактично перетворилася на пустий простір, як плакали матері. Не дадуть нам забути цього і діти, які досі вмирають через те, що були народжені атомною катастрофою...
Річки, що несуть свою прозору воду у моря та океани. Ліси, зелені та дрімучі. Блакитне небо, де ніщо, крім пташиних пісень, не порушує тиші. Свіже та чисте повітря, яке так і хочеться глибоко вдихнути. Коли ви востаннє бачили таке? Думаю, давно. Адже незабруднених річок та озер, дикого лісу, неораних степів стає все менше і менше. Шалене XX сторіччя принесло людству разом із новими відкриттями багато проблем, найстрашніша з яких Чорнобиль...
Події, що трапилися того дня, змінили обличчя України, людства та усієї Землі назавжди. Болем лягли вони у кожне серце. Апокаліпсис, кінець людського існування відкривається людині XX століття через атомну катастрофу, розщеплення самої суті буття, його глибинного сенсу. Адже чого можна чекати від хворого світу, який вбиває матір, дитину, дружин, чоловіків, вбиває тихо, непомітно, безкровно, а тому найстрашніше?
Мабуть, скільки існує людство, стільки й оспівує воно жінку- матір, стільки й звертається до неї зі своїми піснями і молитвами, возвеличуючи її ім'я. Велика кількість світових шедеврів мистецтва присвячена саме матері — рідній матусі, Матері Божій, Матері Всесвіту — Мадонні. А наші українські Мадонни, працюючи поряд з чоловіками, кидалися у страшний вир невідомої і невидимої небезпеки, не розуміючи її наслідків. Саме вони чи за покликом серця, чи завдяки професійному обов"язку, чи, виховані на подвигах попередніх поколінь, надавали допомогу постаражадалим у зоні лиха.
"Полиновий шлях подолянок " , - саме так називається книга пам"яті,якамістить спогади жінок-ліквідаторів та їх фотографії. Вона створюється з нагоди 25-ї річниці аварії на ЧАЕС і присвячена жінкам Вінниччини, що були учасницями ліквідації того страшного лиха. То є узагальнений образ Матері-Мадонни, образ, що поєднав у собі Святу Марію і жінку-матір XX століття.
Як малювали на задану тему богове мистецтво,
Протягом тисячоліть — від Рубльова до Леонардо да Вінчі
Від Вишгородської мадонни і до Сікстинської,
Від Марії Оранти і до атомної японки... ( І. Драч "Чорнобильська маданна").
Скільки всього було сказано і написано! А скільки ще буде! Та сьогодні вже почало забуватися те відчуття страху від накоєного, той страх перед наслідками аварії. Забулося... Продовжують працювати станції, що знаходяться в аварійному стані. І будуть працювати, доки нове лихо не потрясе холодний мозок тих, хто несе відповідальність за це.
Сьогодні нове лихо - це знову Японія...А як би не завадило пригадати!: аварія на Чорнобильській АЕС — це трагедія кожного: «Вона йде вже, прямує до тебе, одчинила вже двері — й тобі нахиляє це атомне небо...». Вся Україна дише пилюкою «з чорнобильськими радіонуклідами»! Хіба можна говорити про здорових людей, якщо вони дихають забрудненим повітрям, п'ють забруднену воду! Хіба можна мріяти про здорових дітей? А скільки людей втратили можливість бути батьками, а скільки дітей не народилося!То є чергове попередженя людству:"Схаменіться, люди, поки не пізно, поки ви не вбили весь світ, усіх своїх немовлят!"
Подвиг тих людей, які 25 років тому рятували світ, це не минуле. Це сьогодення. Але на жаль, атомний молох потребує нових жертвувань. Як написала Л. Костенко: «Ми — атомні заложники прогресу».
вранці -2…-4° 
