– Сьогоднішня молодь: яка вона, на Вашу думку?
– Молодь раніше майже не знала, що таке алкоголь, наркотики, безробіття. Сьогодні молодь не така, але в цьому не винна: їй просто склали такі умови. Праця ж дає велику користь не тільки країні, а й самій людині. Ті, хто пройшов вогонь і труднощі, завжди будуватиме гарне і корисне для людей. Молодь мусить любити, ставитись з повагою до того, що зроблено їхніми батьками. Пам’ятати, що добро сильніше за зло.
– Яка юність була у Вас?
– Закінчив 10-й клас і вступив до інституту. Мені мама дала 5 карбованців: квиток коштував 1 крб. 58 коп., решта – на харчі. І сказала, якщо хочеш більше, будь ласка, іди працювати. Нас було двоє.
Мама працювала бухгалтером на цукрозаводі. «Шукати вас я не маю часу, а бити не маю сили», – так говорила вона нам. І через кілька років ми з сестрою принесли їй дипломи… Одразу ж пішов працювати у своє село в місцеву лікарню. Я знав, що як до людей поставишся, так поставляться до тебе. І пропрацював у лікарні, де я народився, 14 років. Потім мене перевели до районної лікарні на посаду головного лікаря.
– Як лікар зі стажем, порівняйте кількість людей, які звертаються за допомогою до лікарів. Їх більше стало чи менше? І чому?
– Менше! Звичайно, колись більше людей йшло в лікарню на перевірку, лікування, більше довіри до медицини було, і вона була доступна. А зараз за все треба платити і немалі суми. Тому люди, які грошей не мають, не лікуються, а заліковуються.
– Сьогодні існує проблема неправильного діагнозу. З чим це пов’язано?
– У нас колись був диспут на тему «Чи має право лікар на помилку?». Має… Тому що людина не вивчена. А той рівень науки, яка пізнає людину, недостатній До медицини треба мати хист. Нема такого лікаря, який би не мав свого цвинтаря. А щоб помилок було менше, треба мати перед людьми велику відповідальність. Хороший лікар той, який вміє поставити інтуїтивний діагноз людині, яка тільки-но зайшла в кабінет і слова не мовила. Якщо він потім підтверджується аналізами, тоді лікар може бути собою задоволений. Якщо ні, то йому треба вчитись.
– А Ви собою задоволені як лікар?
– Задоволений. Я все життя намагався служити людям.
Георгій Леонідович має три вищі категорії: з охорони здоров’я, терапії і швидкої допомоги. Замолоду не раз на полювання ходив. Серед нагород – медаль ім. Пирогова, орден Дружби народів (жартома казав, що його космонавтам дають, але якось і йому попав) і багато інших… Він – почесний донор України, відмінник охорони здоров’я. Протягом діалогу не раз цитував класиків. Радив книжки з психології. Наводив цікаві факти, наприклад, що кожного дня світова медицина випускає 600 назв медикаментів або щороку в Україні населення зменшується на 300 тис. людей. І хоч за своє тернисте життя мав п’ять крововиливів у голову, пережив інфаркт міокарда, але життя йому досі цінне і цікаве. Бо «люди врятували і Бог…».
Юлія ТОДОРЕНКО.
вранці -2…-4° 
