Грані людини

Павло Данилович – голова Пилипонівської старообрядницької общини. Виконує цю місію із задоволенням. Несуть люди до нього свою любов, йдуть на ради-поради...

Часто чується з його уст: – А как вы думаете?

Мабуть, у цьому його й успіх.

Бо людям властиво шанувати тих, хто не тільки чує, а й рахується з думкою інших. Не все й гладко буває, трапляються й життєві серпантини.

Та як же без них? Але він, як умілий шофер, викеровує на них, бо знає одну прописну істину, яку ще в дитинстві батьки розкрили: за все в житті доводиться відповідати. А зараз він опирається на поезію улюбленого поета С. Островського: « Прожил день – давай ответ, а другой дороги нет».

Павло Глазов відноситься до тих людей, що шанують Божі заповіді, любов до ближнього. І коли йшла мова про те, кому довірити відповідальну посаду, вибір випав на нього. Ось уже вісім років він голова Пилипонівської громади. Стукотіло тоді серце, хвилювався, а у скронях вигравало: довірили! Пишається, турбується, вболіває...

А ще Павло Данилович патріот, як би це пафосно не звучало, але це так. Дуже вже він турбується, щоб не зігнило коріння родоводу, не померкла слава, не стерлась фольклористика російська.

Коли організовувалася в школі кімната-музей, він сам привіз частину експонатів. Діти мають можливість бачити як дерев’яний станок, що зветься крупорізкою, перемелював акацію, лободу, щоб вижити, доводилося вдаватися до різних тодішніх «меню» і нести культуру, творити майбуття.

Чоловік вболіває за людей, за село, якого немає на мапі, але ж у серці повниться любов’ю. Він співпрацює із людиною, що досліджує російську культуру, кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником Інституту археографії і джерело - знавства імені М.С. Грушевського Національної академії наук України Сергієм Таранцем, якого можна часто зустріти в Пилипонівці. Сюди залюбки приїжджає владика Савватій. Бо відчувають гостинність мешканців, потребу в спілкуванні, вболівають, радяться.

А незабаром має відбутися велике дійство – конференція.

Вже запрошено шістдесят чоловік із Америки, Канади, Польщі, Білорусі, Молдови, Прибалтики, які мають напитися осінньої благодаті Пилипонівки, зібратися на засідання «круглого столу», де кожен зможе висловити свою думку, бачення, бажання. Це буде у кінці вересня, коли день стане ледь холоднішим, і з першими несмілими прохолодами, але з теплом людських сердець.

Хотілося запитати в Павла Даниловича про те, де проживатимуть гості, але неспокійність його характеру випередила мене: – Уже домовилися з людьми, які гостинно відчинять двері своєї оселі, а частина – в готелі. Все буде добре, – запевняє.

Сумніву немає, воно ж так і має бути. Довго виношувалася думка про таку конференцію. Мабуть, як на те дитя довгождане, чекають пилипонівчани. Все це бажане, довгоочікуване. А ще Павло Данилович, як і вся громада Пилипонівки, вдячні голові райдержадміністрації О.Ф. Снігуру за те, що підтримав, а головне – зрозумів і в міру своїх повноважень допомагає.
Павло Глазов сам легкий на підйом, цінить і таких людей, а ще володіє вмінням переконувати. Це одна із головних рис сучасної людини, людини, якій не притаманна будь-яка байдужість.

Його життя ділиться навпіл: одна половина зв’язана з релігією, а інша – із щоденною мирською працею. Павло Данилович працює у ветеринарний аптеці. До нього можна знову ж таки прийти на пораду: у когось кури не набирають вагу, у когось собачка хворіє. Вислухає і повагом починає: – Вот я вам что посоветую...

І вже людина повниться вірою: її чотириногий друг чи двонога попеляста одужують, округляються.

– Це дар чи вироблена манера? – мучусь у здогадці.

І сама собі відповідаю: – Поєднання, сплав, що оповиті любов’ю, повагою.

...Так, поважають, а ще довіряють люди. Про це свідчить й той факт, що вибрали свого Даниловича депутатом міської ради. Це вже вартує для нього великого. А обов’язки?! Та в нього їх багато, і життя своє окутав неспокоєм. Бо в цьому його щастя.

...При зустрічі із директором школи, педагогами часто цікавиться російськими класами. Коли йшла мова, чи наберуть клас (бувають й такі часи, коли падає народжуваність), він у церкві звернувся до людей, переконував, говорив, що Пилипонівська школа (нині Бершадська ЗОШ І-ІІІ ступенів №2) без класів з російською мовою навчання – це як риба без води. Тоді й свою Аню (нині студентку медколеджу) віддав на навчання до першого класу вчительці, яка теж несе вже багато років культуру російського поселення – М.Н. Сандул. Та й Даринка, його меншенька, теж навчається в класі з російською мовою навчання. Як же інакше? Його шанують, а він пробиває дорогу, як може, тому струмочку, що живе під жартівливою назвою – Пилипонівка-кацапонівка. Тут його все: російський говір, віро - сповідання, переконання і врешті-решт – життя. Тут він увесь!

І як можна охарактеризувати таку людину одним словом? – задаю питання і сама підбираю: – Непосидючий!

Доньки Даринка і Аня в один голос випалюють: Турботливий!

Дружина Лариса: – Роботящий!

І що тут додати? Це грані людини. Вона з ними живе.

Світлана КОВАЛЬСЬКА, член Національної спілки журналістів, лауреат премії імені В. Думанського.