– Напевно, організовуючи такі взаємні поїздки, ви ставите перед собою якусь конкретну мету?
– Насамперед, почну з того, що сучасна німецька нація, напевно першою серед європейців усвідомила себе і рівною, і гідною. При цьому німці прагнуть, аби й інші народи відчули вагомість загальнолюдських цінностей, однією з яких є культура.
Тому мені дуже близькі духом мої німецькі подруги Зігрід Борхерт-Янковськи та Якоба Леєрінг. Із Зігрід ми дружимо майже двадцять років, організовуємо приїзди українських талантів у німецькі міста і села, знайомимо німців з культурою, побутом, традиціями України, беремо участь у різних святах та заходах.
Треба сказати, що нас завжди приймають дуже гарно, творчість наших митців знаходить гарний відгук у справжніх поціновувачів. А німці із задоволенням приїздять в українську глибинку, відкривають для себе її працьовитих людей. Мабуть, у тому й полягає головна мета, щоб поглиблювати дружбу і взаєморозуміння між нашими народами саме на таких конкретних фактах.
– Із фрау Зігрід ми знайомі дуже давно, а от також дуже привітна і чудова ваша подруга Якоба, яку ми знаємо як Кобі, вперше приїхала в Україну зовсім недавно. Розкажіть трішки про неї.
– Кілька років тому я була перекладачем для запрошених до Німеччини трьох колишніх остарбайтерів з України. Запросив цих жінок історик Бернгард Гельдербльом – автор чималої за обсягом книги про роботу остарбайтерів в окрузі міста Гамельна (тут я зараз живу, це недалеко від Ганновера). Тоді ж ми й познайомилися з Якобою Леєрінг. Вона педагог за освітою, володіє англійською, французькою, ірландською, голландською мовами. Якоба очолює «Форум ауслендер», де вчить німецької мови людей зі Сходу – арабів, турків, курдів. Має музичну освіту, любить класичну музику, народні пісні.
До серця їй пісні українські, особливо «Пісня про рушник», яку вона із задоволенням і натхненням виконує на різних заходах. Ми іноді співаємо разом з нею дуетом.
Якоба Леєрінг, крім того, є проповідником Євангельської реформаторської церкви (у ній дозволяється жінкам вести Богослужіння).
Коли наші групи перебувають у Німеччині, вона організовує з ними зустрічі своїх прихожан.
– Напевно ж, ви підтримуєте зв’язки із нашими земляками, які живуть і працюють у Німеччині?
– Звичайно. Скажімо, нинішньої весни я читала доповідь для жінок міста Гамельна «Довгий шлях з України до Німеччини». Музичний супровід лекції здійснювали талановиті землячки – Наталя Дутчак з Івано-Франківська та Поліна Нойман з Миколаєва. Наталя веде в сусідній землі мішаний і дитячий хори, сама вона чудова піаністка і солістка, а Поля – віртуоз скрипки. Вони живуть кілометрів за сорок від мого міста, але знаходять час для репетицій, які ми проводимо разом з моїми німецькими подругами.
– Традиційне запитання: які ваші найближчі плани?
– Час на рідній землі летить дуже швидко. Я знову подумки у місті Гамельні, де незабаром відбуватимуться різноманітні культурні заходи. У традиційних днях культури беруть участь багато товариств, об’єднань, установ і організацій. Планую оформити українську палатку з інформаційними матеріалами про нашу країну, тут будуть представлені також сувеніри, рушники, вишиванки. А на концертній сцені передбачені виступи разом з Якобою, Зігрід і талановитими аматорами з України, які виконують і класичні твори, і наші пісні. Сподіваюся, що справжньою родзинкою стане для всіх учасників свята унікальний талант з Ободівки – двадцятирічний Антон Невеличко, який віртуозно грає на баяні.
вранці -2…-4° 
