Опівдні над Джулинкою з'явились три наших літаки, скинули з десяток маленьких бомб. Німці захвилювалися ще більше.
Виявилося, що на переправі через
Південний Буг стоять есесівці і пропускають тільки згуртовані німецькі частини, які відступають організовано, а тих, чиї частини розбиті, без командирів, без зброї, через переправу не пропускали. А таких тут було чимало і вони змушені були бродити по селу голодними, без одягу і зброї, в якомусь лахмітті.
Коли стемніло, наші танки пройшли по селу і захопили міст (переправу). Зав'язався нічний танковий бій. Цілу ніч чулися танкові двигуни, стріляли гармати, вибухали снаряди, свистіли кулі, стогнали і кричали поранені, горіли хати, танки, горіли солдати – і німецькі, і наші. Селом котився чорними клубами смердючий дим.
На світанку 11 березня стрілянина припинилася – догорали хати, танки, в яких догорали люди, частина мосту була зруйнована.
Наших бійців, що полягли в цім бою, заходились хоронити, а трупи німців лежали нерухомо по вулицях, городах, скрізь, де їх наздогнали кулі.
В цей час по селу від хати до хати пішла коротка мобілізаційна команда військового коменданта: "Всі дорослі чоловіки повинні з'явитись в район соснового лісу".
Невдовзі там зібралося 3-4 сотні чоловіків, в тому числі і ми, юнаки.
Військові сапери вже заготовляли в лісі палі. Після короткої промови військового коменданта були створені ланки, по 8 чоловік у кожній.
Ми брали на плечі заготовленні палі і несли до місця, де розпочалося будівництво другого моста.
Утворився суцільний живий ланцюг, що рухався з палями на плечах.
Німецькі літаки, що панували в небі над Джулинкою (крім кількох зеніток, ніхто не чинив їм опору), летіли партіями по 40-50 літаків і, скинувши смертоносний вантаж, повертали назад, а їх місце займали інші.
І так цілими днями. Душу розривали сирени, ревіли мотори, гриміли вибухи. Викликали жах касетні бомби. На деякий час живий ланцюг завмирав, хвиля літаків відкочувалася, і ми знову продовжували рух.
Сапери працювали позмінно, не дивлячись на втрати, міст будували вдень і вночі, а ми забезпечували їх будівельними матеріалами.
За дві з половиною доби міст був споруджений. 13 березня о 13-й годині по ньому пішли перші обози. Розпочалося форсування
Південного Бугу в районі с.
Джулинки.
Ми, юнаки, яким виповнювалось по 17 років, стали "істрибками" (істребітельний (винищувальний) батальйон).
У вересні 1944 року мене призвали на дійсну військову службу.
вранці -2…-4° 
