Листоноша – професія вкрай необхідна

Вони – рідні сестри, які працюють листоношами Центру пош тового зв’язку №7 м. Бершаді.

Народилися обидві весняної пори з різницею у чотири роки. Діна – у березні 1971 року, а Саша – у травні 1975го. Окрім дівчат, дітей у родині більше не було, хоча по лінії батька, в якого це була друга сім’я, родина дуже велика.

Тому, забігаючи наперед, скажу: з тими, кого пощастило розшукати, підтримують тісний зв’язок. Батько, Демид Мефодійович Бучук, був із Осіївки, але родина його – із Красноярського краю, а мама, Ганна Василівна, родом із Флорино (Зеленого Гаю).

Історія знайомства батьків, яких сьогодні вже немає в живих, за словами дівчат, дуже заплутана і таємнича. Про неї можна написати, якщо не цілу книгу, то дуже захопливу історію (що вони і пообіцяли зробити). Батько був старший за маму на 31 рік і народився у 1904 році. На момент народження старшої із доньок йому було 67 років, а меншої – 71. Сім’я проживала за мостом у районі автовокзалу.

Пам’ятають сестрички своїх батьків люблячими, мудрими наставниками та порадниками, які навчали їх не лінитися, не цуратися будь-якої роботи. Старша Діна у 1988 році закінчила Ободівську школу-інтернат. Стала студенткою Вінницького торгівельного технікуму, але за сімейними обставинами змушена була відмовитися від навчання. Декілька місяців працювала на радіотехнічному заводі «Актан» у Гайвороні. За станом здоров’я довелося від цієї роботи відмовитися.

На початку 1989 року влаштувалася у міське відділення зв’язку листоношею, яких на той час дуже бракувало. Планувала, що попрацює до літа, а там знову буде поступати.

Але не так склалося, як гадалося – залишилася на роботі.

Працювала листоношею, більше 10 років – сортувальником і обробником періодичних видань. Після скорочення знову повернулася на посаду листоноші, де працює і сьогодні.

Разом із чоловіком Олексієм, який працює начальником пересувного відділення, познайомилися та одружилися у нелегкому 1991 році, але разом вистояли перед усіма негараздами. Народили та виховали двох чарівних донечок. Старша Наталя має вже свою сім’ю та маленьку донечку, а молодша Оксана – студентка.

Олександра закінчила вісім класів Бершадської школи №1. Поступити не вдалося. У старших класах навчалася також, як і Діна, в Ободівській школі-інтернат. Після її закінчення у 1992 році стала студенткою Ольгопільського професійно-технічного училища. За направленням потрапила на роботу на Бершадський цегельний завод, де пропрацювала близько чотирьох років. Після декретної відпустки у 2003 році, з легкої подачі старшої сестри, Саша прийшла на роботу листоношею на постійній основі, працювала на підміні (коли хтось із колег йшов у відпустку).

Саша – багатодітна мама. Її підтримкою та опорою є чоловік Віктор, який півтора року захищав рубежі нашої країни на Сході, перебуваючи у зоні проведення АТО. Зараз працює газоелектрозварювальником. Разом вони виховують гордість та окрасу сім’ї – чотирьох чудових дівчат.

Старша Владислава вже закінчила навчання та працює у Вінниці, середня Юлія – студентка, а наймолодші – двійнята Ангеліна та Вероніка – школярки.

Веселі, життєрадісні Діна та Саша не втрачають оптимізму та віри у краще. Але це не так і легко, зважаючи хоча б на те, що потрібно обійти або об’їхати 750-800 дворів «підшефної» дільниці, а сумка з кореспонденцією важить не менше 10 кілограмів, та й на вулиці не завжди сухо, тепло і сонячно… Незважаючи ні на що, мають чудовий рецепт від усіх негараздів – гарний настрій та усмішка у будь-яку погоду.

Тетяна БОНДАР.