МЕНІ В ЖИТТІ ЩАСТИЛО НА ЛЮДЕЙ

Можливо, приклад батьків і зіграв вирішальну роль у виборі Леонідом професії, адже він закінчив агрономічне відділення Верхівського сільськогосподарського технікуму. Трудовий шлях розпочав агрономом із захисту рослин в Бирлівському колгоспі, потім працював старшим агрономом на станції захисту рослин, заочно навчаючись в Харківському інституті.
На початку сімдесятих у Бершаді розпочалося будівництво першої в Україні і другої в Союзі (ще одна така була в Узбекистані) біофабрики, кооперативно створеної на базі восьми районів Вінниччини. Леоніда Максимовича призначили її директором.
Будівництво тривало три з половиною роки, обладнання отримували, в основному, з Москви, інколи прямо з виставки досягнень народного господарства. Словом, підприємство укомплектували найновішим обладнанням, яке на той час було вершиною творчої думки і обслуговувало воно майже третину України. Випускали тут препарати, які заміняли отрутохімікати в сільському господарстві.
Після шести років роботи на біофабриці життя Леоніда Максимовича круто змінилося – сім’я його подається на північ, в нафтодобувний край. Чотирнадцять років провели Івасишини в Західному Сибіру. У той час тут дуже актуальними були підсобні господарства, які вирощували рослинницьку продукцію, займалися тваринництвом. Маючи фахову підготовку, Леонід Максимович організовував сільгоспвиробництво у двох радгоспах, які мало управління з добування н а ф т и .
Після закінчення інституту нафти і газу Л.М.
Івасишин тривалий час працював заступником директора „Сибнафтогазпереробка” в Нижньовартовську Тюменської області.
Маб у т ь , любов до малої батьк і в щ и н и взяла гору, і 12 років тому Івасишини повернулися в Бершадь. Леонід Максимович, очоливши колектив районного відділення „Укртелекому”, весь поринув у роботу.
На підприємстві тоді відбувалося реформування, а тут ще й стихія 2000 року. Тож йому довелося докласти чимало зусиль, аби колектив був у числі лідерів в області у своїй галузі.
Шість років тому в трудовій біографії Л.М. Івасишина з’являється ще один поворот: його призначають начальником районного вузла поштового зв’язку.
Варто сказати: центр поштового зв’язку №8, який він очолює, протягом останніх п’яти років лідирує в області серед споріднених підприємств, за результатами економічної діяльності входить до п’ятірки кращих в Україні.
Бершадські поштовики забезпечують найкращі в Україні показники з передплати районної газети, окремих обласних та центральних видань, за що отримали два комп’ютери. В середньому на кожен двір в районі припадає 1,5-1,8 передплачуваних видань. Центр поштового зв’язку №8 – єдиний в області, листоноші якого доставляють пошту п’ять разів на тиждень, а не 3-4, як в інших районах та областях. Підприємство, одне з не багатьох, має рентабельність майже 11%. Тож не випадково ім’я керівника Л.М. Івасишина нинішнього року занесено на районну Дошку пошани.
– На підприємстві працюють більше 300 чоловік, – розповідає Леонід Максимович, – з них 93% – жінки. Колектив хороший, грамотний, дружний. До роботи працівники ставляться відповідально, адже мають справу з платежами, пенсіями.
Леонід Максимович перевагу віддає конкретній індивідуальній роботі з людьми.
Однак це не лише бесіди, а, насамперед, вдумливий аналіз діяльності кожного, вміле поєднання заохочення й піклування про працівників. Слід сказати, що лише на минулому професійному святі, коли у жовтні відзначали Всесвітній день пошти, премії, велосипеди, нагороди отримали 72(!) поштовики.
Стали традиційними тут екскурсії працівників у Софіївський парк, до столиці.
Досвідчений керівник Л.М.
Івасишин переконаний: високих результатів колектив добивається завдяки підтримці райдержадміністрації, районної та міської рад, керівників органів місцевого самоврядування. Зовсім недавно районна влада виділила кошти на придбання 20 велосипедів для листонош, які обслуговують далекі села, долучаються до розв’язання проблем і міська влада, і редакція „Бершадського краю”, інші видання. Тісні, ділові контакти у поштовиків і з місцевими підприємствами.
Серед проблем Леонід Максимович називає невисоку зарплату листонош, яка не відповідає сучасному рівню життя. Потребує оновлення автопарк, адже середній „вік” автомобілів – 10 років, а за останні п’ять років отримали лише один. Важко дається доставка пошти, особливо в Чечельницький район, де дуже погані дороги (бершадських поштовиків майже три роки тому об’єднали з чечельницькими).
За трудовими буднями, повсякденними турботами непомітно збігли роки, і ось Л.М.
Івасишин вже на порозі свого 60-ліття. Оцінюючи пройдене, пережите, Леонід Максимович щиро зізнався: – Мені в житті щастило на людей, з якими працював.
Траплялися в основному порядні, дружелюбні. Вдячний своєму колективу, районній та міській владі, керівникам органів місцевого самоврядування, підприємств, які розуміють наші проблеми, йдуть назустріч і допомагають у їх розв’язанні.
Тож зичимо ювіляру нових трудових здобутків, шани від людей, міцного здоров’я і всіляких гараздів!
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.