Шлях до людських сердець

Анатолій Микитович утвердився як керівник господарства, а Тетяна Єрмолаївна – як педагог. До речі, саме в той час – початок 60-их років – Бондурівка входила до складу Бершадського району.

У нашому селі пройшли їхні молоді роки, тут у них народилися, вчилися і виховувалися на народних традиціях дві прекрасних доньки – Людмила і Лариса.

Анатолій Микитович більше двох десятиліть очолював місцевий колгосп. Талановитий керівник, професійний господарник, уважний і доброзичливий до працівників свого великого колективу, постійно виводив господарство на високі рубежі. За роки своєї роботи А.М. Цюнь здобув великий авторитет і в районі, і в області. Протягом цього періоду чимало зроблено у виробничій та соціальнокультурній сферах.

Можна багато розповідати про успіхи господарства та його керівника. Але ж приводом до написання цього матеріалу є нині гарний ювілей його вірної дружини – Тетяни Єрмолаївни. Незважаючи на те, що вже багато років подружжя Цюнів живе в Бершаді, вони не поривають зв’язків із селом, радіють успіхам бондурівчан, цікавляться їхнім життям, переживають за негаразди. Часто приїздять у село на запрошення його жителів, друзів.

…Тетяна Єрмолаївна Золотарьова народилася у сусідньому з Бондурівкою селі Куренівці. Батько загинув на фронті. Із молодим ще тоді Анатолієм Микитовичем познайомилися в Бершаді. Пора становлення нової сім’ї припала на далекі вже тепер і такі пам’ятні шістдесяті роки.

І пов’язані вони саме з Бондурівкою. Анатолій Микитович постійно був зайнятий турботами господарства, а його дружина, випускниця Одеського університету імені Мечнікова, навчала дітей української мови та літератури.

Вона зачаровувала дітей мелодійною мовою, завойовувала симпатії школярів професійною майстерністю. Її любили й шанували і вчителі, й учні, поважали батьки. А вона знаходила час для роботи в гуртках, позакласної роботи, багатьох інших справ.
Головне ж було для неї – навчання і виховання дітей. На кожному уроці вона віддавала всю себе, щоб учні мали глибокі і міцні знання з її предметів. Щирість, доброзичливість, повага до дітей допомагали Тетяні Єрмолаївні знаходити шлях до сердець і душ учнів, давали змогу розвивати в дітях те хороше, що поступово формувало їх як особистості.

У Бершаді вона ще кілька років також працювала за фахом.

Життя…Життя…Яке воно складне і швидкоплинне! Ніби недавно ми, випускники Бондурівської школи, бачили свою наставницю, учительку Тетяну Єрмолаївну Цюнь (Золотарьову) молодою та енергійною, а днями, точніше 14 січня, нашій улюблениці, відміннику народної освіти виповнилося вісімдесят. Думаємо, що вона не образиться за те, що назвали цю цифру. Бо і в ці роки вона залишається молодою душею, вродливою і чарівною. Не кожній жінці таке вдається.

Зерна науки, посіяні нею, проросли урожаєм мудрості та натхнення. Розумне, добре, вічне сіють нині учні Тетяни Єрмолаївни: Валентина Антонівна Барська, Галина Василівна Павлишина, Лідія Григорівна Задверняк, Олег Васильович Варбанець, Ірина Василівна Доцуленко, Людмила Михайлівна Гончар та інші.

Любов до рідного слова прищеплюють учням її вихованці Галина Володимирівна Марченко, Віра Олексіївна Сопун, Ніна Григорівна Осадчук, Галина Михайлівна Коваль, Лариса Анатоліївна Сидоренко.

Багато її випускників закінчили Бондурівську школу із медалями. Глибокі знання вони підтвердили у вишах. Серед її вихованців – доктор технічних наук, професор Львівського лісотехнічного університету Ігор Тарасович Ребезнюк, доктор педагогічних наук, професор Київського національного авіаційного інституту Лілія Володимирівна Боголіб. У списку вихованці Тетяни Єрмолаївни – генерали, полковники, заслужені працівники різних галузей, митці, лікарі, люди різних професій, які живуть у різних куточках України та зарубіжжя. Найголовніше – всі вони є людяними, добрими, відповідальними, патріотами своєї Батьківщини. Один з її учнів, Олександр Сергійович Бондаренко, гідно виконує свій громадянський обов’язок на Сході України.

Ми щиро вітаємо свою вчительку з ювілеєм і кажемо велике спасибі за те розумне, добре і вічне, що посіяла в душах сотень своїх учнів.

Людині не дано забуть ніколи Перше кохання, вчительку і школу, Бо й нині всі ми – учні Ваші, А Ви – наставники терплячі мудрі наші.

Прийміть наш щедрий доземний уклін Від виплеканих Вами поколінь!

Василь КОВАЛЕНКО, завідувач народного музею історії села Бондурівки.