Щедроколосся Олега Ковбасюка

А у цьому не може бути нічого дивного, скаже будь-хто з працівників. Бо не у його характері відступати перед проблемами. Навпаки, він завжди намагається діяти їм на випередження, чітко вивіряючи при цьому плани.

Хтось із його однокурсників по Київській сільськогосподарській академії розповідав, що коли вони у 1986 році випускалися і кожний з випускників мав щось сказати, Олег Іванович тоді не то жартома, не то всерйоз обіцяв, що невідомо через скільки років, а головою шляхівського колгоспу буде обов'язково.

Роки, переповнені господарськими турботами, минали непомітно. Працював у рідному селі агрономом, бригадиром комплексної бригади і навіть зоотехніком, хоч сам агроном за фахом.

Але у крісло керівника господарства дев'ять років тому односельчани, а може, сама доля, його таки посадили.

До хліборобського ремесла йому не звикати. Хіба мав час його батько – Іван Ананійович, який сорок років відпрацював головним зоотехніком, а також Ніна Іванівна – мати, яка теж постійно була на роботі, щоб займатися ще і домашнім господарством?Тож поратися біля корови, поросят дуже часто доводилося саме йому. Це було для нього неабиякою школою життя.

Відлучити від сільського господарства його не міг уже ніхто. Тепер уже і в нього є чому повчитися. Найперше, Олег Іванович переконаний, що в господарстві керівник повинен бути не завезений, а місцевий. Тоді він буде більше вболівати за людей, дбати про інфраструктуру.

Щедрим колоссям завжди славилася у минулому на увесь світ Шляхова. Щедро наповнювалися і дійниці. Тому не так просто у пору реформ було підтримувати її славу. А тут ще і те, що дісталося у спадок від попередників, часто руйнувалося, відслуживши строк. І його треба було як не перебудовувати, то хоча б капітально ремонтувати. От і не шкодував коштів, вкладаючи їх у товариство.

Починали ж із реконструкції меморіалу загиблим односельчанам. Більше чверті мільйона гривень виділено за рік сільській раді на благоустрій Шляхової, ще раніше – 1,2 мільйона гривень на реконструкцію церкви. У найближчих планах спорудження автозупинки. Тільки на ремонт доріг торік виділено 96 тисяч гривень. І Олег Іванович готовий будь-кого переконати, що шкодувати грошей для громади ніколи не варто. Бо саме люди творять усі блага, тому і жити повинні у нормальних умовах.

І у Шляховій робиться для них багато – давно підведено природний газ. Підвели його навіть у селище Завітне, хоч шість кілометрів газопроводу довелося прокладати за кошти господарства. Залишилося підсипати ще кількасот метрів дороги, і тоді вже навіть у цьому селищі їх не буде без твердого покриття.

Допомогли і з освітленням вулиць. І помітили, що це тримає людей. Якщо в інших селах хати порожніють, то навіть у Завітному купити будинок тепер не так просто. Останнім часом декілька сімей переїхали сюди на постійне місце проживання. А це означає, що селище не зникає, як інші, воно вистояло.

– Ми взагалі намагаємося щось постійно робити для людей,– каже Олег Іванович, – а вони, в свою чергу, працею віддячують товариству. Так і господарюємо.

У Шляховій про благополуччя товариства дбає кожен працівник, яких тут тільки у тваринництві стільки, скільки їх всього у деяких господарствах.

Олег Іванович засвоїв дуже просту істину: сам собою керівник може нічого не означати, а дуже багато залежить від того, як до нього ставляться люди. Тому і прагне багато в чому йти їм назустріч. На день працівників сільського господарства щороку тут вручають 60-70 премій – це майже кожному другому працівникові, короваї.

Багато робиться за підтримки господарства і на Івана Купала. Організовувалися лотерея і навіть феєрверк, який не кожний із сільських жителів міг бачити на своєму віку. У Шляхову на це свято приїжджають навіть з інших районів.

– Те, що колись напланував,– зізнався Олег Іванович, – так «потихенько» і виконується. Будується, наприклад, плавальний басейн – перший у районі, буде тренажерна зала для дітей в оздоровчому комплексі, такої ні в кого ще нема.

І грошей для цього не шкода, розповідав він, бо живуть для людей. У планах керівника цього товариства ремонт у дитсадку, продовжити заміну вікон у школі тощо.

А ще Олегу Івановичу властиво не приховувати гіркої правди. Якщо й обурюється інколи, то відкрито. Зізнався, що особливо надокучає ставлення влади до села. Іноді аж руки від цього опускаються. Але здаватися не збирається. Бо як уже йде щось на самоплив, порядку, добра, за його словами, не чекай.

Звичайно, всяке траплялося і на його віку. Але вихід із ситуації знаходив завжди. І тільки тому, що у свій час мав дуже хороших учителів-наставників, Героїв Соціалістичної Праці. У Г.Й. Кузика перейняв, як на практиці вирішується та чи інша проблема, а у В.М. Кавуна навчився політики.

А добро добром завжди і відгукується. За досягнення у розвитку сільськогосподарського виробництва вже і він сам став заслуженим працівником сільського господарства, має інші відзнаки. Тепер навіть важко уявити, від скількох людей, зважаючи на авторитет Олега Івановича, надійдуть на його адресу вітання з нагоди п'ятдесятиріччя, яке він відзначатиме 23 червня. Тож вітаємо його з цією датою і ми.

Павло КУШПЕЛА.