Велика зміна Попсуєнка

Але головну роль у виборі майбутнього фаху зіграв Сашків дядько Валентин Омелянович, який трудився головним інженером на Чечельницькому спиртзаводі.
Посіяні в душі дядькові настанови проросли згодом конкретними діями: вступив до Київського інституту харчової промисловості, успішно закінчив його і повернувся у рідне місто. Тодішній директор Бершадського спиртзаводу Феодосій Павлович Подолянчук був дуже радий, що в колектив прийшов новий працівник з вищою освітою.
Олександра призначили начальником зміни. Надзвичайно відповідальна посада, тим більше для молодого фахівця. Одразу поринув у виробництво, та через деякий час змушений був зробити необхідну в житті кожного чоловіка перерву, втім, служба в армії промайнула дуже швидко, і Попсуєнко знову повернувся на підприємство, яке стало для нього рідним.
Через деякий час Олександр Васильович став головним технологом. Це означало, що секрети виробництва він опанував досконало.
Неодноразово на базі їхнього підприємства проводилися різні семінари, наради по обміну досвіду навіть загальносоюзного рівня. Та й сам він неодноразово їздив на споріднені заводи і комбінати Росії, Литви та інших республік колишнього Союзу. Обов’язковою умовою успішної роботи колективу була і залишається плідна співпраця з науковцями науково-дослідних та навчальних інститутів, зокрема Національного університету харчових технологій.
Енергії Попсуєнка вистачало на багато справ. Та все ж, як і тоді, так і зараз на першому плані залишається робота. З теплотою згадує Олександр Васильович незабутню Мірру Аркадіївну Верх - градську, трудовий стаж якої на підприємстві складав півстоліття… Вона була незамінним головним інженером, незаперечним авторитетом у всіх виробничих справах. А коли вже в досить поважному віці пішла на пенсію, то на її місце була лише одна кандидатура – Попсуєнка.
Втім, на сентименти не було часу. Потреби виробництва вимагали постійної уваги. Та ще в ті часи, які пізніше чомусь назвали застійними, зуміли провести велику реконструкцію, перевести виробництво спирту з меляси на зерно. У підготовці і переході на нові технології Попсуєнко брав безпосередню участь. Як і в налагодженні виробництва концентрату квасного сусла та вуглекислоти. Згодом було реконструйовано брагоректифікаційний апарат, внаслідок чого забезпечено виробництво високоякісного спирту «Люкс». До речі, дев’яносто відсотків його реалізується всесвітньовідомій компанії «Nemiroff». Інша частина реалізується місцевому пивокомбінатові та медицині.
Впроваджено метод газохроматографічного аналізу для визначення якості спирту.
Сам невгамовний Поп суєн - ко намагається постійно перебувати у курсі всіх найновіших досягнень науки і виробництва, сучасних технологій і якнайшвидше втілювати їх у практику. Разом з науковцями інженерна служба заводу плідно попрацювала над зменшенням витрат теплової енергії при розварюванні зерна з використанням концентрованих ферментних препаратів та впровадженням при цьому низькотемпературної схеми.
У перспективі – впровадження екологічних інвестицій по утилізації зернової барди з виробництвом біогазу, очистці стічних вод. А ще – впровадження сучасних систем рекуперації та багаторазового використання тепла, що дасть змогу скоротити витрати теплової енергії на сорок відсотків та зменшити собівартість продукції.
З чого складається робочий день головного інженера? Насамперед, з короткої виробничої наради у директора заводу Андрія Петровича Новінського. Аналізують, що і скільки зроблено за попередній день, якою була ефективність, скільки використано сировини, витрачено палива, електроенергії тощо. Чітко контролюється дотримання регламенту виробництва, плануються дії на наступний період.
…За щоденними виробничими турботами не зчувся, як дійшов до важливого вікового рубежу –йому виповнюється шістдесят. Правду кажучи, не віриться. Та вже утвердилися у житті діти. Син Олексій після закінчення Київського університету харчових технологій також прийшов на завод, зараз працює начальником вуглекислотного цеху. Дочка Людмила обрала для себе науково-педагогічний шлях, вона кандидат наук, доцент кафедри історії і права Одеської національної юридичної академії. Внучка Іринка – учениця четвертого класу.
Сам же Олександр Васильович не збирається на відпочинок, хай навіть заслужений. Бо ще стільки справ треба зробити! Зрештою, ще не закінчилася його велика зміна, на яку заступив у далекому 1972-му. Відчуває, що потрібен для підприємства, з яким зріднився, якому жодного разу не зрадив, прийшовши сюди один раз і назавжди.
Федір ШЕВЧУК.