Отак, маючи все, чоловік помер з голоду.
Тож земля, що не кажіть, а таки пахне хлібом. Але не покидає її й задушливий попіл війни, присмак полинової трагедії Чорнобиля… Однак вона завжди пахнутиме хлібом. Бо доки існує людство, праця сільських трударів буде основою його життя. Завдяки їй і виживаємо, сподіваючись на краще.
Саме з такими думками знову приїхав у М’якохід – гарне село з чудовими людьми, які так закарбувалися в пам’ять за десятиліття.
Серед багатьох його жителів – відомих і не дуже, постать керівника колгоспу чи тепер вже сільгосптовариства завжди значима, бо від неї в значній мірі залежить добробут односельців.
Тож в черговий раз вирішив зустрітися з директором СТОВ «Удич» Миколою Івановичем Басом, тим більше, що причина для цього виявилася більш чим вагомою – його майбутній ювілей.
Щоразу, при нашій з ним розмові, прагну зрозуміти: звідкіля оті витоки наполегливості і відданості селу, його великої працездатності і селянської мудрості. У висловлюваннях він досить категоричний, як і в оцінках оточуючої дійсності.
– Замість більшовицьких міфів про земний рай нам так само спритно підсунули нові казочки, – стверджує Микола Іванович. – Мовляв, переступимо поріг ринкового суспільства, тобто приватизуємо, перетворимо все, що тільки можна, на товар, і одразу ж заживемо, як у Європі.
І зажили – я мав можливість порівняти, побувавши в різних країнах.
Так, це на Бершадщині ще залишилися сільгосптовариства, де їх керівникам вистачило мудрості не побігти за швидкою наживою та зберегти сільгоспвиробництво – і рослинництво, і тваринництво, а значить і робочі місця для селян, не перетворити поля в невеликі клаптики землі для окремого непідготовленого обробітку.
Серед таких і м’якохідське, яке очолює М.І. Бас. Правда, десятиліттями воно завжди займало за показниками позиції в кінці районних зведень, і лише в останнє десятиріччя, з його приходом, впевнено вийшло в число кращих завдяки його невтомній господарській ініціативі та кмітливості. А ще, звичайно, завдяки його організаторському таланту, який щоразу давав про себе знати на різних посадах. Причому, усі ці посади пов’язані тільки з М’якоходом.
Родовід у Миколи Івановича міцний, селянський. У Війтівці, де він народився й зростав, добре відомий. Тож коли постало питання з вибором професії, винятку не сталося – вступив до Ладижинського технікуму сільгоспмеханізації, по закінченню якого був направлений на роботу у м’якохідський колгосп. До речі, розпочинав тут діяльність разом з М. О. Бондарчуком та Ю. К. Кушніром. І вже майже чотири десятиліття працює у ньому, завоювавши в людей повагу та авторитет.
Спочатку – механіком, головним механіком, потім головним інженером, заступником голови колгоспу. Очолював тут партійну організацію, обирався й сільським головою.
Словом – все життя на виду у людей, які вже давно вважають його своїм односельчанином. Тут він створив власну сім’ю, взявши в дружину місцеву вчительку Марію Іванівну, разом вони виростили своїх дітей – дочку і сина, дочекалися онуків.
– Минулий рік був досить вдалим і врожайним, – розповідає М.І. Бас. – Хоч криза суттєво вдарила по фінансах, але господарство знову завершило його з прибутком.
Особливо порадували кукурудза та соняшник. Вал зерна тільки ранньої групи становив у нас 3,7 тис. тонн, майже 1,5 тис. тонн зібрали й кукурудзи.
Але зараз мало виростити урожай, ще треба вміло і вигідно його реалізувати. Це нині не просто, коли стільки посередників, які наживаються на селянинові, та й держава не поспішає реально допомагати селу, ліквідувати диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію. Непросто дається і продукція тваринництва, тому нині робимо наголос на виробництво свинини.
СТОВ «Удич» орендує 2,2 тис. гектарів землі, в ньому працює 80 чоловік, тож роботи керівникові господарства вистачає щодня – з раннього ранку до пізнього вечора. Він, як і раніше, завжди серед людей – радить, пропонує, допомагає. Будучи вимогливим до себе, вимагає і від своїх підлеглих професійного ставлення до роботи та наполегливості в її виконанні.
Адже без цього виробництво, яке потребує чіткої технології, не налагодити. А є продукція – є люди і зарплата, вчасна і реальна оплата за оренду земельних паїв.
Звичайно, рахувати доводиться кожну гривню – саме з цією метою сконструювали за ініціативою Миколи Івановича спеціальну сушилку для кукурудзи, яка працює на спалюванні тюкової соломи.
Доводиться керівнику вирішувати чимало важливих справ з партнерами по всій Україні, тому чимало часу забирають різноманітні відрядження. Але по приїзді обов’язково поспішає до механізаторів, тваринників, односельців, щоб поділитися побаченим, своїми враженнями, щоб порекомендувати своє і вислухати їхні пропозиції та побажання. І хоч ще не народився такий керівник, який би догодив усім, який би уник різних домислів та чуток про себе, М.І. Бас прагне не розмінюватися на дрібницях, не ображається на певне нерозуміння деяких, а разом з трудівниками господарства прагне організувати виробництво ефективно, по-сучасному, в інтересах колективу.
Від цього мають зиск і люди, і село в цілому, бо Микола Іванович ніколи не відділяв себе від громади. Тому й допомагає чим може.
Він не любить хвалитися. І взагалі, висловлювання типу «це я зробив», «це я дав» у нього відсутні взагалі, хоч він і причетний до всього, що діється навколо. Натомість часто використовує слово «ми». Згадує, як разом з людьми «піднімався на ноги», як м’якохідська земля сили множила. Можливо вона, як і сила духовна, по краплині вливаючись у його тіло за щоденною працею, зміцнювала його характер, вигострила розум, зробила наполегливими діяння. Тому й не забуває він про людей – неодноразово мав можливість пересвідчитися під час відвідин ферми, поля чи млину. А серед кращих працівників товариства керівник відзначив механізаторів В. П. Куклича, О. П. Забіяку, М. В. Дзіся, В.В.
Кошляка, свинарку Н. В. Забіяку, а також головного інженера Ю. П. Году, головного бухгалтера В.І. Янка, завтоком Н. В. Шевчук, Л.О. Гаврилюк та багатьох інших.
Микола Іванович ніколи не обходить гострих кутів, на зборах чи нарадах завжди говорить про наболіле відверто.
Бо ж проблем, як і скрізь, в господарстві теж вистачає. І хоч, за його словами, селянину до труднощів не звикати, він робить все можливе і неможливе, щоб їх було якнайменше і щоб вони якнайменше дошкуляли трудівнику.
Бо останнім часом, каже він, ми в державі стали мало вшановувати людей праці, а чомусь більше на виду всілякі шулери, кілери чи рекетири.
І все ж він не втрачає віри у кращу долю селянина, руками, розумом і серцем якого створюється чи не найбільше багатство на землі – його ймення Хліб.
Завтра у Миколи Івановича Баса славний ювілей – 60-річчя з дня народження.
Його шлях – то приклад високого служіння обраній справі, людям, рідному краю.
Тож, приєднуючись до побажань, зичимо, щоб і надалі Вам підкорялися нові трудові і життєві висоти.
З роси і води Вам, шановний ювіляре!
Павло БАЙДАЛЮК.
Фото Сергія КІСИКА.
вранці -2…-4° 
